Therapia

Нарколепсія — таємниця і парадокси

А.Т. Слюсарчук, д-р. мед. наук, професор кафедри нейрохірургії НМАПО ім. П.Л. Шупика, м. Київ

   Французький лікар Едуард Желіно у 1880 р. вперше описав важке й невиліковне неврологічне захворювання і назвав його нарколепсією. Для цієї недуги характерн іраптові приступи катаплексії— повного розслаблення скелетних м''язів, коли людина не може ні поворухнутись. Hi заговорити,хоча здатність до мимовільного дихання зберігається.

Такий напад триває зазвичай кілька хвилин (рідко — до півгодини) і провокується сильними подразниками: збудженням, збентеженням, страхом, гнівом, фізичними вправами, статевими стосунками, але особ­ливо часто — реготом, коли і у здорової людини, як то кажуть, «коліна підкошуються». У нашій країні це захворювання є доволі рідкісним (можливо тому, що його не вміють діагностувати); в Америці таких хворих більше — близько 125 тис., або 0,5-1 на 1 тис. мешканців (лише в чотири рази менше, ніж осіб із хворобою Паркінсона ); найбільше їх у Японії— 1 на 600 осіб, а найменше в Ізраїлі: кілька осіб на всю країну, або 1 на 500 тис. жителів, тобто у 100 разів менше, ніж в Японії. Перші симптоми хвороби з''являються у підлітковому або юнацькому віці, наростають протягом року чи двох, а потім стабілізуються.