Важливість такого підходу до організації лікувально-діагностичного процесу очевидна в кардіології. Було б бажано, щоб кожен лікар, незалежно від того, терапевт він чи хірург, знав можливості та потенціал вітчизняних кардіологічних клінік, сучасні лікувально-діагностичні методики, які в них застосовують, вміву належний термін та правиль­но організувати консультацію для пацієнта. Саме тому, ми сподіваємось, лікарям терапевтичних спеціальностей — основній категорії читачів журналу «Therapia» — буде цікаво дізнатись про можливості вітчизняної кардіохірургії, її потенціал та практичну значущість. Розповісти про це ми попро­сили керівника провідної кардіохірургічної клініки. Наш співроз-мовник — директор Національного інституту серцево-судинної xipypriT ім. М.М. Амосова АМН України Геннадій Книшов, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри серцево-судинної xipypriT НМАПО ім. П.Л. Шупика, академік НАН та АМН України, пре­зидент Асоціації серцево-судинних хірургів України, заслужений діяч науки і техніки України, двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Герой України.

— Геннадію Васильовичу, якою є сьогодні система кардіохірургічної допомоги в Україні?

— Наведу основні показники, які допоможуть читачам мати уяву про загальний стан та перспективи вітчизняної кардіохірургії. З минулого року в різних містах України працює більше двадцяти хірургічних клінік серцево-судинного профілю та спеціалізованих кардіохірургічих відділень ЛПЗ. Фахівцями цих закладів проведено 17 687 операцій на серці та магістральних судинах, що становить лише трохи більше половини від потенційно необхідних кардіологічних оперативних втручань. Якщо керуватись висновками ВООЗ, європейськими нормами, статистичними та прогностичними методиками, щорічно в Україні кардіохірургічну допомогу необхідно надавати близько 35 тис. пацієнтів. Серцево-судинні захворювання є лідером серед причин смертності не лише в нашій країні, а й у багатьох інших, у тому числі високорозвинених.

Операції на серці в Україні виконують фахівці різних спеціалізованих ЛПЗ та відділень кардіохірургічного профілю. Позитивним є те, що з кожним роком у регіональних кардіохірургічних центрах, що розташовані зазвичай в обласних центрах, проводять більше операцій на серці та магістральних судинах, у тому числі й інтервенційного (інвазивного) типу. Минулого року таких оперативних втручань було здійснено майже наполовину більше, ніж у 2007 р.

Щодо кадрового потенціалу української кардіохірургічної служби, то, наприклад, минулого року до Асоціації серцево-судинних хірургів входило 153 кардіохірурги, 86 кардіологів, 80 анестезіологів, 101 реаніматолог, 35 лікарів-перфузіологів, 74 спеціалісти з інтервенційних методів кардіохірургічного лікування. Загальна кількість місць для стаціонарних пацієнтів в кардіохірургічних клініках та спеціалізованих відділеннях різних ЛПЗ становила 1105. Протягом минулого року відкрито 3 нових кардіохірургічних заклади: Київський міський центр серця та відділення серцево-судинної хірургії в обласних лікарнях міст Хмельницького та Одеси.

— Наскільки якість роботи вітчизняних кардіохірургічних клінік відповідає досягненням світової кардіохірургії?

— Щоб відповідь на Ваше запитання мала конкретне практичне підґрунтя, для прикладу наведу деякі факти з роботи очолюваного мною закладу. Щорічно в нашій клініці проводять більше ніж 5 тис. операцій на серці та магістральних судинах, з них понад 3 тис. — зі штучним кровообігом. Зокрема, щороку близько 2,5 тис. операцій проводять з приводу набутих вад серця, з них понад 1 тис. —зі штучним кровообігом. Кожного року наш Інститут надає допомогу більше ніж 1,5 тис. пацієнтів з вродженими вадами серця. Через ішемічну хворобу серця (ІХС) в нас щорічно оперативно лікують понад 1 тис. хворих. За 50-річну історію Інституту його лікарями було проведено більш ніж 150 тис. операцій на серці та магістральних судинах. Крім того, кожен рік спеціалісти Інституту консультують понад 30 тис. пацієнтів як за направленнями з інших ЛПЗ, так і в порядку самостійного звернення.

У цілому приводом госпіталізації до кардіохірургічних клінік є не лише відповідні нозології, причинами розвитку яких є ІХС, вроджені та набуті вади серця, а й аритмії, інфекційні ендокардити, патологія грудного відділу аорти, різні види патології міокарда, які підлягають хірургічній корекції.

Щодо якості роботи вітчизняних кардіохірургів, то доволі показовим є той факт, що середній рівень післяопераційної летальності в нашому інституті становить менше ніж 1,8% — приблизно як і в провідних європейських клініках, відповідний показник щодо хірургічного лікування інфекційного ендокардиту є у 10 разів нижчим, ніж у Європі. Потенціал та досягнення в української кардіохірургії, як і в багатьох інших медичних галузях, достойні. Однак за умов неналежної організації всієї системи охорони здоров’я, недолугих принципів її фінансування та на тлі тотального безладу, який панує в суспільстві та державі, беруть сумніви щодо подальшої долі всієї вітчизняної медицини. На жаль…

— Яке місце має належати кардіохірургії в загальній системі надання допомоги пацієнтам кардіологічного профілю?

— Кожному лікарю, незалежно від профілю, мають бути відомі сучасні ефективні методики лікування захворювань. Так, кардіохірург повинен добре орієнтуватись в питаннях функціональної діагностики та медикаментозних методів лікування пацієнтів із захворюваннями серця, вміти призначати ефективні схеми фармакотерапії хворим у до- та післяопераційний період, потім «грамотно передати» пацієнта у відання кардіолога чи терапевта, визначити графік подальшого медичного спостереження за ним. Так само і дільничні терапевти, сімейні лікарі, кардіологи — саме до цих спеціалістів найчастіше вперше звертаються пацієнти зі скаргами «на серце». Вкрай важливо цим фіхівцям знати про сучасні підходи до лікування та діагностики тих чи інших серцево-судинних захворювань. Слід об’єктивно усвідомлювати та розрізняти ситуації, коли пацієнту може бути призначене терапевтичне лікування, а коли без кардіохірургії вже не обійтись. Лише за умов, коли пацієнти вчасно отримуватимуть весь комплекс необхідного лікування — як терапевтичного, так і хірургічного, можна буде стверджувати, що задля одужання хворого робиться усе можливе.

Щодо безпосереднього значення кардіохіругічних методик лікування, то відповідно до розрахунків ВООЗ, досвіду роботи кардіологічних служб розвинених європейських країн в Україні, якщо взяти до уваги кількість та структуру зареєстрованих серцево-судинних захворювань, показник кардіооперацій мав би бути чи не в два рази більшим. Часто кардіохірургічне лікування є не лише ефективним та радикальним методом, а й безальтернативним варіантом допомоги хворому. В Європі, наприклад, якщо призначена пацієнту фармакотерапія протягом двох тижнів не дає належного ефекту, його обов’язково направляють на консультацію до кардіохірурга. Об’єктивно-активне застосування кардіохірургічного лікування також дає змогу значно скоротити кількість серйозних ускладнень інфаркту міокарда, інших серцево-судинних захворювань, знизити рівень летальності та інвалідизації. Кожен хворий має отримувати найбільш ефективне лікування відповідно до показань.

На сьогодні в Україні проводять дуже багато оперативних втручань на серці з приводу ІХС, ускладнень інфаркту міокарда, патології серцевих клапанів, інфекційних ендокардитів та їх ускладнень. Щодо останнього, то слід зазначити, що в нашій країні такі випадки стали діагностуватись частіше. Однією з причин може бути розповсюдженість наркоманії в державі, зокрема збільшення кількості осіб, які застосовують ін’єкційні наркотики. Саме із брудним шприцом у кров’яне русло заносять інфекцію, яка у подальшому стає причиною розвитку серйозних захворювань, у тому числі й серцевих. Також в Україні, порівняно з Європою, значно більше реєструють ревматичних вад серця. У Європі дуже рідко реєструють випадки захворювання на ревматизм та його ускладнення: більшість європейців живе в належних санітарно-гігієнічних та епідеміологічних умовах, повноцінно харчується, веде здоровий спосіб життя, слідкує за станом свого здоров’я, у тому числі за зубами та порожниною рота. Так-так, саме хворі зуби стають причиною проникнення інфекції до організму та спричиняють розвиток різних системних захворювань, чимало з яких дають дуже серйозні ускладнення на серце.

— Як забезпечити спадковість у роботі кардіохірургів і кардіотерапевтів?

— Дійсно, спадковість та тісна колегіальна співпраця лікарів різних спеціальностей є однією з головних запорук того, що вся вітчизняна кардіологічна служба працюватиме більш ефективно та злагоджено. Відповідні алгоритми та принципи взаємодії мають бути регламентовані документально, а документи — обов’язковими до виконання. Кардіохірурги, кардіологи, терапевти та сімейні лікарі — фахівці, до яких у першу чергу звертаються пацієнти зі скаргами «на серце» — мають частіше спілкуватись між собою, обмінюватись думками, досвідом, конструктивно дискутувати, працювати над вдосконаленням принципів надання медичної допомоги. Було б дуже добре, якби за кожним лікарем чи ЛПЗ було «закріплено» спеціаліста іншого профілю, кардіохірурга чи кардіолога-терапевта відповідно, іншу клініку, фахівці якої завжди готові проконсультувати пацієнта, прийняти участь у лікувально-діагностичному процесі. Потрібно, як кажуть, щоб кожен лікар знав свого колегу-консультанта в обличчя. Слід активніше використовувати сучасні методи діагностики, наприклад коронарографію. Практично в усіх обласних центрах, не кажучи вже про столицю, є можливість проводити подібні обстеження. Однак з різних причин, часто доволі суб’єктивних та невиправданих, дуже незначну кількість пацієнтів із цією метою направляють до відповідних ЛПЗ. Якщо є показання до проведення таких досліджень і є можливість їх виконати, в жодному випадку ніхто не має права позбавляти хворого щонайменшого шансу на одужання. Тим більше, що практично всі види діагностики та лікування, навіть найскладніші, в державних та комунальних ЛПЗ громадянам України надають безкоштовно. Вважаю, що питання раціонального та об’єктивного використання діагностичного потенціалу не лише кожного ЛПЗ, а й конкретного сучасного апарату мають контролювати не лише обласні та головні спеціалісти, а й чиновники МОЗ України. Ну і звичайно, до належного рівня має бути доведено співвідношення мотивація/персональна відповідальність кожного медичного працівника.

— Ви згадали про право пацієнтів на безкоштовну медичну допомогу. За яким принципом щодо цього працюють в Національному інституті серцево-судинної хірургії?

— Наголошую, що громадянам України всі види діагностики, терапевтичного та хірургічного лікування надають за рахунок державного бюджету, зокрема, за державний кошт закуповують необхідні хірургічні матеріали, штучні клапани, протези судин тощо. Щоправда, хворий може самостійно придбати виріб іншої фірми за власним бажанням або у разі, якщо необхідного матеріалу на даний момент в Інституті немає, а операцію слід провести терміново. Все буває, ситуацію визначають реалії. Взагалі, необхідним обладнанням, матеріалами, лікарськими засобами, препаратами крові, інфузійними розчинами інститут більш-менш забезпечений. Задля цього ми тісно співпрацюємо з іншими спеціалізованими ЛПЗ, МОЗ, службами та відомствами.

Черг на госпіталізацію, всупереч багатьом чуткам, немає. Хворого направляють до профільного стаціонарного відділення щонайбільше через кілька днів, після проведення необхідних обстежень. Направити пацієнта на консультацію може практично будь-який лікар, незалежно від його спеціальності, місця роботи та територіального розташування. Бланк направлення — стандартний. Єдине обов’язкове правило: перед госпіталізацією пацієнту слід зробити езофагогастродуоденоскопію. До складу фармакотерапії часто входять препарати, що розріджують кров, тому дуже важливо вчасно діагностувати ерозії чи виразки слизової оболонки шлунка чи дванадцятипалої кишки, щоб уникнути ризику розвитку шлунково-кишкових кровотеч. На жаль, часто виявляємо і злоякісні пухлини цих органів. Вікова категорія наших пацієнтів становить від кількох днів до 90 років.

Наші хірурги завжди нададуть необхідну допомогу пацієнту та пораду іншим лікарям. Спеціалісти Інституту вже налагодили тривалі колегіальні зв’язки із фахівцями інших клінік. Принцип «спеціаліст добре знає іншого спеціаліста» є ефективним і виправданим.

Більше того, у складі НМАПО ім. П.Л. Шупика працює кафедра серцево-судинної хірургії. Серед її слухачів немало лікарів терапевтичних спеціальностей. Знання, які вони там отримують, мають допомогти у роботі, зокрема, навчити краще розбиратись у ситуаціях, коли пацієнта варто направити на консультацію до кардіохірурга, як краще «вести» хворого, якому було зроблено операцію на серці, та які є сучасні практичні досягнення серцево-судинної хірургії, у тому числі й вітчизняної. Тісна об’єктивна колегіальна співпраця лікарів усіх спеціальностей — одна з головних запорук того, що український пацієнт отримає якісну медичну допомогу. Жодна медична галузь не може працювати в автономному режимі. Про це варто пам’ятати усім медичним працівникам! Удачі та здоров’я вам, шановні колеги!

Бесіду вів Олександр Сіроштан, фото Євгена Чорного