Прокоментувати правові аспекти встановлення медичним пра-цівникам «професійних» діагнозів, окреслити їх права та дати реко-мендації щодо їхнього захисту ми попросили Андрія Зелінського, юриста компанії «Правовий Альянс».

— Андрію Миколайовичу, які документи регламентують процедуру визнання тієї чи іншої патології у медичних працівників професійним захворюванням?

— Для «медичних» професійних захворювань окремого документа не існує. Однак цьому питанню присвячено цілу низку нормативно-правових актів, у яких визначено загальні норми щодо правил профілактики та діагностики у пацієнтів професійних захворювань, державних гарантій для тих, чиє захворювання пов’язано із виконанням професійних обов’язків. Пропоную окремо зупинитись на розгляді основних документів.

Одним з головних та першочергових документів, що взагалі визначають професійні захворювання як правове поняття, є Закон України від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV (надалі — Закон № 1105-XIV) «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Даний Закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві. Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми їхньої власності та господарювання, на фізичних осіб, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності. Це також стосується й усіх медичних (фармацевтичних) працівників незалежно від того, де вони працюють — у державному, комунальному або приватному закладі вітчизняної системи охорони здоров’я, чи займаються офіційною приватною медичною практикою. Цим Законом визначається механізм забезпечення відповідних державних гарантій, їхній зміст, розміри та процедура надання. Також наводиться визначення власне поняття «професійне захворювання» — захворювання, що виникло внаслідок виконання професійної діяльності та зумовлено виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших чинників, пов’язаних з роботою. Зазначається, що перелік професійних захворювань за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади (МОЗ України) затверджується Кабінетом Міністрів України (надалі КМУ).

До гарантій, передбачених Законом № 1105-XIV, повернемось пізніше. Зараз пропонуємо звернути увагу на наведений перелік та віднайти в ньому зміст, актуальний для працівників медичної галузі. Отже, існує офіційний перелік нозологій, які за відповідних умов можуть бути визнані професійними захворюваннями. Головним документом, що це забезпечує, є Постанова КМУ від 8 листопада 2000 р. № 1662 «Про затвердження переліку професійних захворювань» (надалі — Постанова), яка, власне, видана на виконання ст. 14 Закону № 1105-XIV. У свою чергу, практичне втілення змісту Постанови забезпечує Наказ МОЗ України від 29 грудня 2000 р. № 374/68/338 «Про загальнооб'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Дійсно, на організм медичних працівників може діяти чимало негативних фізичних, хімічних та біологічних чинників, які можуть спричинити розвиток тих чи інших патологій. Саме перелік цих патогенних чинників та захворювань, до яких вони можуть призвести, наведено в Постанові.

Основний спектр професійних ризиків у медичній галузі та їхні нозологічні наслідки можна представити у вигляді таблиці, побудованої на основі відповідного змісту цього документа.

Отже, важливо, щоб те чи інше захворювання, якому медичний працівник збирається надати офіційний статус «професійне», було внесено до даного переліку та виникло під негативним впливом відповідних шкідливих факторів виробництва, під час роботи у відповідній галузі медицини.

— Який алгоритм встановлення діагнозу «професійне захворювання» у медичних працівників?

— Відповідно до Закону № 1105-XIV медичні працівники підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Страхувальниками є їхні роботодавці. В окремих випадках (наприклад, приватна лікарська практика) самі лікарі є застрахованими особами. Вони укладають окремі договори із страховиком, яким виступає Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (надалі — Фонд). Саме Фонд є основною організацією, яка приймає рішення про здійснення відповідних компенсаційних витрат хворим, їхню періодичність та розмір. Тому вся процедура встановлення діагнозу професійного захворювання у медичних працівників «замикається» на Фонді. Розглянемо основні механізми, які, власне, зазначені у вищезгаданому Законі.

Ступінь втрати працездатності у потерпілих встановлює Медико-соціальна експертна комісія (МСЕК) за участю Фонду і визначає у відсотках рівень професійної працездатності, який мав потерпілий до порушення здоров’я. МСЕК встановлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає конкретну медичну професію та спеціальність, з якими пов’язане порушення здоров’я, його причину, групу інвалідності у зв’язку з погіршенням здоров’я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги. Огляд пацієнта проводиться МСЕК за умови подання розслідування професійного захворювання за встановленими формами, висновку спеціалізованого медичного закладу (Науково-дослідного інституту профпатології чи його відділення) щодо професійного характеру захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому медпрацівник одержав професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду, суду чи прокуратури.

Для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подають: Акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та (або) висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копію свідоцтва про його смерть, документи про необхідність подання додаткових видів допомоги. В усіх експертизах (дослідження умов праці хворого, засідання лікарських комісій тощо) беруть участь спеціалісти Фонду.

Остаточний діагноз з висновком щодо професійного захворювання мають право встановлювати спеціальні клініки, список яких затверджено Наказом МОЗ України від 25 березня 2003 р. № 133 «Про затвердження Переліку спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, які мають право встановлювати остаточний діагноз щодо професійних захворювань». Нині до таких лікувально-профілактичних закладів належать:

– клініка Інституту медицини праці АМН України (м. Київ);

– клініка державного підприємства «Український НДІ промислової медицини» (м. Кривий Ріг);

– клініка державного підприємства «Харківський НДІ гігієни праці та профзахворювань»;

– клініка державного підприємства «Інститут екогігієни та токсикології ім. Л.І. Медведя» (м. Київ);

– клініка державного підприємства «Український НДІ медицини транспорту» (м. Одеса);

– клініка Інституту медичної радіології АМН України (м. Харків);

– Донецька обласна клінічна лікарня професійних захворювань;

– відділення профпатології Луганської обласної клінічної лікарні;

– відділення профпатології Львівської обласної клінічної лікарні.

Фонд розглядає справу про страхові виплати (наприклад, професійне захворювання) на підставі заяви потерпілого (хворого) або зацікавленої особи чи організації за наявності усіх необхідних документів. Відповідне рішення Фонд приймає у десятиденний термін, не враховуючи дня надходження пакета зазначених документів. Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, що мають право на страхові виплати, їхній розмір, терміни та механізм виплат. Відмова Фонду в наданні відповідних компенсацій має бути письмово обґрунтована.

Важливе зауваження: під час розгляду справ щодо професійних захворювань медичних працівників особлива увага має бути приділена забезпеченню належного рівня об’єктивності та незалежності в роботі відповідних комісій та прийнятті ними рішень. Так, заявники (хворі) не мають бути жодним чином професійно пов’язані з експертами чи експертними клінічними установами.

— Коли Фонд може прийняти рішення про відмову у наданні відповідних пільг та гарантій?

— Фонд може відмовити у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо мали місце:

– навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку;

– подання роботодавцем або потерпілим свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;

– вчинення застрахованим умисного злочину, що призвів до настання страхового випадку;

– якщо захворювання згідно із законодавством не визнано як таке, що пов’язане з виробництвом.

— На які саме компенсації та пільги можуть розраховувати медичні працівники, яким встановлено діагноз «професійне захворювання»? Які терміни їх надання?

— У разі настання даного страхового випадку Фонд зобов’язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та у повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок порушення його здоров’я, і надати одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілого. Останній має право на щомісячне отримання грошової компенсації відповідної частини втраченого заробітку, а також на пенсію по інвалідності (якщо така встановлена) внаслідок професійного захворювання. Інваліди також мають право на разову грошову допомогу та спеціальну допомогу у вирішенні соціально-побутових проблем. Фонд також має організувати цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших клініках з метою якнайшвидшого відновлення (покращання) здоров’я пацієнта. Останньому також гарантоване забезпечення в повному обсязі постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги, яка має включати:

– консультації лікарів необхідного профілю;

– догляд медичних сестер удома або в клініці;

– акушерський та інший догляд вдома або в лікарні у період вагітності та під час пологів;

– стаціонарне лікування в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії тощо;

– забезпечення необхідними лікарськими засобами та виробами медичного призначення.

Фонд має вжити всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілих.

Окрім медичних, пацієнтам із професійними захворюваннями має бути забезпечено надання низки пільг соціального характеру:

– домашній догляд (згідно з окремим медичним висновком), допомога у веденні домашнього господарства (або компенсація відповідних витрат);

– сприяння в наданні потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла;

– навчання та перекваліфікація, якщо внаслідок порушення здоров’я або заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу;

– спеціальне працевлаштування.

Суму щомісячної страхової виплати встановлюють відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що був у потерпілого до порушення здоров’я. Сума щомісячної страхової виплати не може перевищувати середньомісячного заробітку, що був у потерпілого до порушення здоров’я. Якщо пацієнтові одночасно із щомісячною страховою виплатою призначено пенсію по інвалідності у зв’язку з одним і тим самим нещасним випадком, то їхня сума не повинна перевищувати середньомісячний заробіток, який був у потерпілого до порушення здоров’ я. Визначені раніше сума щомісячної страхової виплати та пенсія по інвалідності зменшенню не підлягають. У разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд проводить одноразову страхову виплату потерпілому, суму якої визначають із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої вносяться внески до Фонду.

Якщо під час подальших обстежень МСЕК у хворого встановлено інший, вищий ступінь втрати стійкої професійної працездатності, з урахуванням іншої професійної хвороби або іншої недуги, пов’язаної з виконанням трудових обов’язків, то йому здійснюють одноразову виплату, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку пацієнта за кожний відсоток збільшення ступеня втрати професійної працездатності відносно попереднього обстеження МСЕК, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої вносяться внески до Фонду.

Витрати на ліки, лікування, протезування (крім протезів із дорогоцінних металів), придбання санаторно-курортних путівок, предметів догляду за потерпілим визначають на підставі виданих лікарями рецептів, санаторно-курортних карток, довідок або рахунків про їхню вартість.

Сума витрат на необхідний догляд за хворим залежить від його характеру і не може бути меншою (на місяць) від:

– розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, — на спеціальний медичний догляд (масаж, ін’єкції препаратів тощо);

– половини розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, — на постійний догляд, що здійснюється іншою особою чи організацією;

– чверті розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, — на побутове обслуговування.

Витрати на догляд за потерпілим відшкодовує Фонд. Якщо встановлено, що потерпілий потребує кілька видів допомоги, то оплату здійснюють за кожний її вид.

Середньомісячний заробіток для обчислення суми страхових виплат хворому у зв’язку із втраченим ним заробітком (або відповідної його частини) визначається згідно з порядком обчислення середньої заробітної плати для виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, що затверджується КМУ. При обчисленні середньомісячного заробітку враховують його основну і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в натуральній формі), які включаються до фонду оплати праці і підлягають оподаткуванню з доходів фізичних осіб. Середньомісячний заробіток, обчислений у порядку, передбаченому частиною десятою цієї статті, береться для визначення розміру одноразової допомоги потерпілому або членам його сім’ї та особам, які перебували на його утриманні, у разі смерті потерпілого.

Виплата пенсії по інвалідності внаслідок професійного захворювання здійснюється відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення. Індексація суми страхової виплати проводиться відповідно до законодавства. Якщо застрахований одночасно має право на безоплатне або пільгове отримання одних і тих самих видів допомоги, забезпечення чи догляду згідно з цим Законом та іншими законами, нормативно-правовими актами, йому надається право вибору відповідного виду допомоги, забезпечення чи догляду за однією з підстав.

Щодо термінів виплат та нарахувань, то страхові виплати здійснюють щомісячно в установлені Фондом дні на підставі відповідної внутрішньої постанови або рішення суду. Зазвичай, відповідні нарахування здійснюються з дати встановлення пацієнту діагнозу професійного захворювання. Одноразову допомогу виплачують потерпілому в місячний термін з дня визначення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Страхові виплати проводяться протягом терміну, встановленого МСЕК або ЛКК. Термін проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого під час наступного огляду, незалежно від часу звернення потерпілого або зацікавлених осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв’язку між настанням непрацездатності і порушенням здоров’я. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ці кошти виплачуються без обмеження протягом будь-якого терміну та підлягають індексації через зростання цін на споживчі товари та послуги у порядку, встановленому ст. 34 Закону України «Про оплату праці».

Страхові виплати за поточний місяць проводяться протягом місяця з дня настання страхового випадку. Доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим, здійснюються за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків. За бажанням одержувачів ці суми можуть бути перераховані на їхні особові рахунки в банку.

Якщо на хворих оформлено відповідний поліс добровільного страхування, то вони можуть отримати від страхових компаній відповідні страхові виплати. Страхувальником можуть бути клініка — роботодавець медичних працівників, частіше приватний заклад або вони самі.

— Чи гарантований правовий захист медичним працівникам, які захворіли на особливо небезпечні чи/та соціально значущі захворювання під час виконання службових обов’язків?

— Звичайно. Медикам, які під час виконання професійних обов’язків заразились особливо небезпечними чи соціально значущими інфекційними хворобами, відповідний державний захист та гарантії мають надаватись за окремими (додатковими) програмами. Наприклад, ст. 7 Закону України «Про страхування» передбачено обов’язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування ВІЛ під час виконання ними службових обов’язків. Це важливо для медиків, які працюють у приватних клініках. Відповідні норми зазначені в Законах України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про психіатричну допомогу» та в низці інших нормативно-правових актів.

— Як медичним працівникам відстояти своє право на визнання відповідної патології у них професійним захворюванням та отримання відповідних компенсацій і пільг?

— Особам, які підлягають страхуванню від нещасного випадку, має бути видано свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування. Цей документ засвідчує гарантії вищезгаданого Фонду у випадку діагностики у працівника професійного захворювання.

У свою чергу, медичні працівники мають максимально документувати всі етапи своєї професійної діяльності, наприклад, кожна профілактична чи лікувально-діагностична маніпуляція, виконана тим чи іншим лікарем, має бути зазначена у відповідних медичних документах. Лікарю слід пам’ятати про всі відомі йому випадки надання медичної допомоги, які є епідемічно небезпечними за відповідних захворювань. Фахівцям, які зазнають вплив негативних чинників виробництва, доцільно слідкувати за правильністю оформлення та фіксації їхнього робочого графіку, часу перебування у відповідних умовах, детальним описом останніх.

Якщо вам безпідставно, на ваш погляд, відмовили у визнанні вашої недуги професійним захворюванням чи не надали в повному обсязі належних компенсацій та пільг, то це рішення відповідних органів може бути оскаржене в декількох інстанціях — у самому Фонді, в органах виконавчої влади чи у судовому порядку. Через суд також можна спробувати добитись більшої грошової компенсації від організації-роботодавця (клініки), ніж такої, що може виплатити Фонд. Головна умова — заявник має довести, що адміністрація не забезпечила йому належних безпечних умов праці, що стало причиною розвитку професійного захворювання. Варто документально підтвердити власні витрати на лікування, довести реальний розмір збитків, втрачених прибутків унаслідок втрати чи обмеження працездатності. У подібних ситуаціях може бути призначено нові незалежні експертизи та/чи розслідування, які мають допомогти встановити істину. За будь-якого випадку, завжди корисно знати свої права та вміти їх правильно відстоювати.

Бесіду вів Олександр Сіроштан, фото Євгена Чорного