Допомогти розібратись у цих нюансах журнал «Therapia» попросив фахівців Всеукраїнської громадської організації «Українська медична рада» (УМР) — спеціалізованої громадської організації, яка опікується відповідними питаннями.
Наші співрозмовники — Ольга Денисенко (О.Д.), президент УМР, та Станіслав Білан (С.Б.) — віце-президент.
— Чи не першим питанням, що хвилює вітчизняного медичного працівника, який планує поїхати працювати за кордон, є статус його диплому в тій чи іншій країні. Вже майже аксіомою стала теза, що український лікарський диплом «нічого не вартий», тому нашим фахівцям доведеться практично заново навчатися. Слово експертам…
О.Д.: Подібні твердження невірні. В більшості країн, до яких найчастіше їдуть на роботу наші лікарі, українські дипломи жодним чином не беруться під сумнів. Ніхто з потенційних іноземних роботодавців не сумнівається в тому, що у людини, яка його надає, є вища або середня медична освіта. Питання лише в тому, щоб довести належний рівень своїх теоретичних знань та практичних навичок, який відповідає вимогам та критеріям, що існують у даній країні. Ще однією з головних вимог до претендента є знання ним англійської та/або державної мови країни, в якій він сподівається отримати роботу.
С.Б.: Дійсно, починати розмову про можливість працевлаштування лікаря в англомовній країні доцільно лише тоді, коли претендент добре володіє англійською мовою та має міжнародні документи, що підтверджують це. Візьмемо, наприклад, відповідні вимоги в США та Великій Британії. Саме до цих країн частіше за все їдуть наші медичні спеціалісти, які прагнуть працювати за кордоном. Так, необхідною умовою для працевлаштування в них є наявність у лікаря-претендента сертифіката «TOEFL» (для обох країн) чи «IELTS» (для Великої Британії). Окрім цього, отримати право на медичну практику в цих державах український лікар може лише після успішного складання спеціальних тестів (теоретична та практична частина): PLAB 1 та PLAB 2 — у Великій Британії чи STEP 1 та STEP 2 — у США. Пропоную докладніше зупинитись на тому, що й де можна скласти.
Здати іспити на отримання згаданих вище «мовних» сертифікатів можна або в спеціалізованих акредитованих компаніях або безпосередньо в консульстві відповідної англомовної держави. УМР також займається підготовкою та прийняттям іспиту з «TOEFL».
Медичні тести PLAB 1 та STEP 1 включають теоретичні питання з доклінічних загальних (біохімія, біофізика, фізіологія, анатомія тощо) та клінічних дисциплін. За принципом формування вони дещо нагадують добре відомі багатьом фахівцям вузівські тести «КРОК». Їх можна скласти не лише у Великій Британії чи США, а й в уповноважених цими країнами закладах, розташованих в Росії. В Україні, сподіваюсь, з 2008 р. можна буде складати тест STEP 1 та PLAB 1. British Council розглядає можливість надати відповідні повноваження УМР.
Щодо практичної частин іспитів — PLAB 2 чи STEP 2 — їх можна скласти лише у Великій Британії чи США відповідно. Як правило, якщо лікар-претендент тісно співпрацює з відповідними іноземними та вітчизняними організаціями, проблем з отриманням британської чи американської візи для поїздки на іспити не виникає. На місці лікарі-претенденти мають продемонструвати свої навички зі збору анамнезу, фізикального обстеження хворих, призначення відповідних діагностичних процедур та лікування. Треба також довести вміння інтерпретувати результати лабораторних та інструментальних досліджень. Часто роль умовних пацієнтів виконують спеціально запрошені актори або волонтери.
Після успішного складання всіх тестів (процедура платна, за рахунок претендента) лікар з України отримує фахову реєстрацію та ліцензію на медичну практику за спеціалізацією «GENERAL Practitioner» («лікар загальної практики»). У багатьох європейських країнах та США існує дефіцит саме спеціалістів первинної ланки медичної допомоги. Тому ці держави самі заявляють про наявність відповідних вакансій, організовують спеціальні робочі імміграційні програми для іноземних медичних фахівців. Стати вузькопрофільним спеціалістом можна згодом, пройшовши відповідні курси в системі охорони здоров’я даної країни та склавши іспити. Це може бути оплачено роботодавцем, якщо він у вас зацікавлений, в іншому випадку знову доведеться викладати гроші зі своєї кишені.
— З чого для потенційного вітчизняного лікаря-претендента мають складатись підготовча фаза та відповідні «оргмоменти»? Про що слід пам’ятати в першу чергу?
С.Б.: Певні нюанси залежать від того, в якій країні та яким чином планує працевлаштуватись лікар. Однак за більшістю важливих організаційних складових процедури підготовки та здійснення виїзду лікаря за кордон для його працевлаштування там мають подібний алгоритм. Отже…
Майже в кожній країні світу існує місцева громадська організація, Medical Council, яка займається реєстрацією та сприяє працевлаштуванню лікарів, як громадян даної держави, так і іноземних фахівців, контролює стандарти кваліфікації та етичний бік діяльності медичного спеціаліста. В Україні подібні функції виконує УМР: ми запровадили нову систему ліцензування та сертифікації. Це означає, що всі лікарі, як вітчизняні, що практикують в Україні чи за її межами, так і іноземні, що працюють у нашій країні та добре володіють англійською мовою, можуть пройти в нас спеціальну реєстрацію як фахівці, що претендують на більш достойне працевлаштування в нашій державі або за кордоном. Таким чином, лікарі мають можливість заявити про себе на міжнародному медичному ринку праці. Це досить перспективно, якщо взяти до уваги, що УМР підтримує тісні контакти з нашими колегами — подібними зарубіжними організаціями. Для працевлаштування наших фахівців у країнах Британської Співдружності, наприклад, у Великій Британії за державною програмою HSMP, реєстрація в УМР є обов’язковою.
Чимало вітчизняних фахівців розпочинають підготовку до працевлаштування за кордоном саме з візиту до УМР. Ми надаємо безкоштовні консультації щодо кваліфікаційних та спеціальних вимог до українських фахівців, переліку необхідних документів, що мають бути у медиків та фармацевтів, які бажають поїхати на роботу до тієї чи іншої країни. Ми також маємо дані про наявність відповідних вакансій на медичному ринку праці зарубіжної держави, заздалегідь попереджаємо лікарів-претендентів про особливості національного працевлаштування та роботи у відповідних ЛПЗ. Окрім того, ми об’єктивно оцінюємо шанси лікаря щодо працевлаштування на певній посаді в тій чи іншій державі, рівень його професійної підготовки, допомагаємо в оформленні документів. До речі, про останнє: досвід свідчить, що чимало бюрократичних негараздів виникає через неправильний переклад на англійську змісту українських лікарських дипломів та інших документів. Неодноразово стикнувшись з цією проблемою, деякі країни та керівники місцевих ЛПЗ почали вважати за офіційні переклади, здійснені спеціалістами УМР.
— Що береться до уваги при оцінці шансів українського лікаря отримати роботу за фахом в іноземних ЛПЗ?
О.Д.: Відразу зазначу, що не існує жорсткого цензу щодо статі чи віку лікаря-претендента. Це, а також професійні знання та вміння фахівця сумарно враховуються тією чи іншою країною або іноземним ЛПЗ-роботодавцем, що додає спеціалістові шансів на працевлаштування за кордоном. Наприклад, лікар — претендент на працевлаштування у Великій Британії за державною програмою HSMP повинен набрати певну кількість балів. Під час їхнього нарахування враховують освіту, спеціальність, стаж, перебування на тих чи інших посадах, наявність наукових звань/ступенів. До речі, український диплом кандидата чи доктора медичних наук у багатьох країнах збільшує шанси лікаря на краще працевлаштування та отримання більш високої заробітної плати. При вирішенні питання щодо продовження контракту з лікарем, який вже протягом певного часу працював та має бажання продовжувати, керівництво іноземного ЛПЗ бере до уваги якість його роботи, дисциплінованість, перспективність та відсутність професійних стягнень. Як правило, з добросовісними фахівцями контракти продовжують без проблем. Згодом вони можуть змінити громадянство, повністю інтегруватись у місцеву систему охорони здоров’я, залишитись на постійне проживання в країні.
— Які документи має отримати лікар, питання щодо працевлаштування якого за кордоном вирішено позитивно?
О.Д.: Одними з головних спеціальних документів у цьому відношенні можна вважати: міжнародну професійну ідентифікаційну карту, трудову візу, свідоцтво про реєстрацію в місцевій медичні раді (на кшталт УМР). Зупинимось на цьому докладніше.
Кожен медичний працівник має отримати від країни, в якій він був кваліфікований чи працевлаштувався за спеціальністю, ідентифікаційну карту. В ній має бути підтверджено, що її подавець є медичним працівником, вказано номер його файлу (особової справи) в рамках імміграційної системи. За зовнішнім виглядом цей документ може різнитись залежно від країни, яка його видає, але важливість його значення єдина. Відтепер фахівець, навіть після повернення на батьківщину, може за значно спрощеною процедурою та з більшими шансами на успіх отримати візу для участі в публічних медичних наукових заходах, поїхати навчатись, підвищити фах чи знову працевлаштуватись за кордоном. Наявність у людини даного документа свідчить про головне: вона дійсно є медичним працівником, має відповідний рівень професійних знань та вмінь, добре володіє іноземною мовою та вже пройшла серйозну імміграційну перевірку, а з її файлом можна ознайомитись за запитом по ідентифікаційному змісту даного документа. Таким чином, медичний працівник стає суб’єктом міжнародного медичного ринку праці, науки та освіти.
Спеціальна медична трудова віза має бути оформлена ще в Україні, в крайньому випадку вам мають бути надані офіційні письмові гарантії того, що даний документ ви отримаєте відразу по прибутті до відповідної країни. Трудова віза має вигляд окремого документа, а не просто її ставлять у закордонний паспорт. В останньому лише роблять позначку, що така віза видана чи, якщо до виїзду не встигли, перебуває в процесі оформлення. У трудовій візі має бути чітко вказано термін та умови її дії, галузь, рід занять та спеціальність людини, дані якої вписані в документ.
По прибутті до іншої країни лікар має обов’язково зареєструватись у місцевій громадській організації, аналогом якої в Україні є УМР. Це гарантуватиме фахівцю офіційний медичний статус, його правову захищеність та незалежність від конкретного роботодавця. Після завершення контракту з останнім лікар може працевлаштуватись в іншому ЛПЗ даної країни, без проблем повернутись додому чи почати оформлення виїзду на роботу за фахом до іншої країни. Адреси цих іноземних громадських медорганізацій ви можете отримати в нас на сайті чи на веб-сторінці General Medical Council.
З проектом контракту лікар має ознайомитись в Україні, якщо вже визначено зарубіжний ЛПЗ, який бере його на роботу, чи після приїзду до іншої держави та проходження співбесіди безпосередньо з роботодавцем.
— До яких країн найчастіше виїздять на роботу наші лікарі? Який існує попит на фахівців у тій чи іншій державі? З якої країни загалом варто «починати»?
С.Б.: Як вже було сказано, в багатьох європейських країнах, зокрема у Великій Британії, та в США достатньо вакансій лікарів загальної практики. Ці та інші країни зацікавлені в фахівцях віком до 30 років. В Австралію часто їдуть на роботу психіатри, в країни Південної Африки — хірурги, акушери-гінекологи. Куди краще поїхати працювати? Думаю, прийняти правильне рішення лікарю допоможе наступна інформація.
Перш за все, слід об’єктивно оцінити рівень своєї професійної теоретичної та практичної підготовки, знання відповідної іноземної мови, стартові фінансові можливості та особливості процедури інтеграції в систему охорони здоров’я тієї чи іншої країни.
Щодо іноземної мови, то добре володіння англійською актуальне для лікарів-претендентів, які планують працювати в англомовних країнах та брати активну участь у роботі міжнародної медичної спільноти. Для роботи в країнах ЄС варто знати й національну мову конкретної держави.
Оцінити потенційну потужність свого гаманця варто лікарям, які бажають працевлаштуватись у країнах з досить високим рівнем конкуренції на ринку медичної праці, наприклад, у Великій Британії, США чи в західноєвропейських державах. Чимало коштів лікарю-претенденту доведеться витратити на оформлення відповідних документів, міжнародні трансферні послуги, здачу іспитів, проживання певний час за кордоном тощо. Якщо вас «взяли на роботу» ще в Україні, то вартість певних «оргмоментів» може компенсувати зарубіжний роботодавець. Особливо перспективні лікарі чи науковці можуть отримати гранти на поїздки чи проведення науково-практичної діяльності.
Про основний алгоритм підтвердження свого належного професійного рівня у Великій Британії та США вже було дещо сказано. Поговоримо тепер про країни ЄС. Після нещодавнього входження до цієї міжнародної спільноти нових членів — східноєвропейських держав та країн Балтії — чимало її фахівців поїхали шукати роботу до західних держав (диплом, виданий вищим навчальним закладом однією з країн-членів ЄС, дійсний на території усієї європейської співдружності). В результаті в цих країнах, наприклад у Польщі, з’явилось чимало вакансій медичних працівників, зокрема для лікарів загальної практики. Загалом, процедура отримання іноземними лікарями права на медичну практику в багатьох країнах ЄС, у порівнянні з Великою Британією та США, є дещо простішою. Так, лікарю-претенденту слід здати в цій державі єдиний іспит, у тому числі достатньо вільне володіння відповідною іноземною мовою. Процедура оформлення виїзду на іспити та подальше працевлаштування відбуваються за вищезгаданим алгоритмом. Інформацію про наявність відповідних медичних вакансій, дати іспитів, загальні вимоги до претендентів регуляторні галузеві органи деяких європейських країн періодично заздалегідь оприлюднюють через міжнародні друковані ЗМІ. Так, наприклад, чинить Греція.
О.Д.: Щоб відразу отримати право на медичну практику в країнах ЄС, лікарям-претендентам можна спробувати вступити на останні курси місцевих медичних вузів. Подібне, наприклад, часто практикують іноземні лікарі в Італії.
Є й «альтернативний» варіант — взяти шлюб з громадянином (громадянкою) країни-члена ЄС. Тоді вам не доведеться здавати ніяких іспитів, адже лікарі — громадяни ЄС мають право займатися медичною практикою на всій його території. Однак у професійному відношенні можна програти за наступними напрямками. Європейський роботодавець інколи волітиме за краще взяти іноземного фахівця, який довів в установленому законом порядку свій професійний рівень та знання місцевої мови, аніж брати на роботу «свіжовипеченого» громадянина ЄС, у новенький паспорт якого вкладено тільки український лікарський диплом і в якого немає більше ніяких документів, що підтверджують його професійні та мовні вміння. Кожна клініка має право самостійно вирішувати, кого краще взяти до себе на роботу. Таким чином спрацьовує «відсів» на рівні роботодавців.
Тепер декілька слів про інші «популярні» в імміграційному відношенні країни. Лікарі, які збираються їхати на заробітки до Канади, мають знати, що ця країна — одна з небагатьох, в якій український або американський диплом дійсно не визнається на офіційному рівні. Слід вступити на старші курси канадських медичних вузів та отримати громадянство (через п’ять років законного проживання на території Канади). Як приклад приведу дані щодо наявності місць у резидентурі в 2007 р., надані Канадською Медичною Радою. До резидентури було допущено 1125 інтернаціональних спеціалістів, а отримали місця лише 69. Усього у резидентурі 2101 місце, кількість випускників канадських вищих навчальних закладів — 1936. Залишається 265 місць на «інтернаціонал». На них претендують перш за все студенти з англомовних країн, наприклад Індії, для яких практично відсутній мовний бар’єр. З 2000 р. Канадська Медична Рада надала право на медичну практику лише чотирьом українським випускникам (Буковинська медична академія) за поданням спеціальних форм Королівського коледжу до УМР. Та навіть після отримання медичної ліцензії вам не гарантована безперешкодна діяльність. Справа в тому, що в цій державі дуже сильний вплив мають лікарські громадські об’єднання, наприклад, Royal College, CaRMS. Не позаздриш фахівцеві, якого вони не визнають «своїм».
С.Б.: Перспективними для працевлаштування наших фахівців є Ізраїль та країни Південної Африки, зокрема ПАР. Вони не лише пропонують достойні умови праці для іноземних медичних фахівців, але й можуть стати «трампліном» для працевлаштування в США чи в країнах ЄС.
Так, в Ізраїлі лікарі-репатріанти, стаж роботи у сфері клінічної медицини яких не менше 14 років, мають право не складати іспити та отримують звання лікаря загального профілю. Кваліфікаційний екзамен (на отримання ступеня) не складають спеціалісти зі світовим ім’ям. Майже щорічно ця країна запрошую до себе на безкоштовне стажування певну кількість молодих спеціалістів, у тому числі й випускників медичних вузів та лікарів-інтернів. Роботу в Ізраїлі їм зараховують як «місцевий» стаж, що дуже сприяє їхньому подальшому працевлаштуванню в цій державі. Часто всі витрати таким спеціалістам компенсують клініки, які їх запросили. Стажерам виплачують певну стипендію. Важливо також те, що в Ізраїлі допускається складання відповідних іспитів не лише на івриті чи англійською, але й російською мовою.
Стосовно мирних країн Африки. Не правий той, хто думає, що в сучасні африканські країни їдуть працювати ті спеціалісти, які не змогли «пробитись» на захід. Це зовсім не так. Звичайно, система охорони здоров’я Європи чи США може виглядати більш привабливо у мотиваційному відношенні, але пам’ятайте: щоб стати там «дорогим» лікарем, доведеться пройти чимало етапів становлення, здати безліч іспитів та витратити значні суми на навчання. Слід зазначити, що час також гратиме не на вашу користь.
У країнах Африки, як правило, всі іноземні лікарі, які працюють та/або навчаються по тим чи іншим державним програмам, мають певні гарантії урядів цих держав. Вимоги щодо знання англійської мови (чимало південноафриканських країн є колишніми Британськими колоніями) та професійних знань і вмінь також досить серйозні, але шансів на отримання достойної роботи та оплати все рівно більше.
О.Д.: Африканська країна, що запросила фахівця, зобов’язана забезпечити його окремим безкоштовним житлом (частіше це окрема вілла), службовим легковим автомобілем та мобільним телефоном. Новоприбулому фахівцю платять «підйомні», його стартова зарплатня становитиме в середньому 2,5 тис. доларів США. Контракт підписується на декілька років. Після його закінчення лікарю, який не є громадянином даної країни, повертають усі податки, які він сплатив за цей період. Члени родини іноземного фахівця також мають суттєві пільги в навчанні та працевлаштуванні. Наявність у лікаря рекомендаційних листів від керівництва ЛПЗ країн «третього світу» робить його дуже конкурентоспроможним на медичних ринках праці західних країн, його резюме буде розглянуто одним з перших.
Таким чином, в Африці грошей на становлення як фахівцю іноземному лікареві тратити практично не доводиться. Ці країни часто навіть за державний рахунок організують курси з підвищення кваліфікації в США чи Європі. Після завершення «африканського» контракту лікарю, який працював у системі охорони здоров’я, побудованій за британським принципом, набагато легше інтегруватись у систему охорони здоров’я країни туманного Альбіону.
Завершуючи свою розповідь, зазначимо, що в багатьох країнах Південної Африки провідними медичними фахівцями є українські лікарі.
Щодо Кувейту, Саудівської Аравії, ОАЕ тощо, то до них також їдуть на заробітки наші лікарі. Однак система їхнього працевлаштування там та нарахування зарплатні часто не є достатньо прозорими та об’єктивними. Справа в тому, що в ЛПЗ цих держав існує потужна система штрафів та фінансових стягнень, які можуть накладатись не завжди справедливо. Більше того, іноземним лікарям про це навіть часто не говорять та не відображають у зарплатних відомостях. У цих країнах також дуже важливо мати реєстрацію в місцевій медичній раді, щоб уникнути залежності від керівництва деяких ЛПЗ, «нечистоплотності» в їхній адміністративній поведінці.
— Які переваги можуть отримати лікарі після повернення в Україну?
С.Б.: Багато лікарів залишаються на постійне проживання за кордоном, але й багато повертається в Україну. Мета виїзду на роботу в усіх різна: заробити певну суму, підвищити свій фах, отримати визнання як спеціаліста на міжнародній арені, «підтягнути» іноземну мову тощо. Чимало лікарів після роботи за кордоном продовжують працювати в українських представництвах міжнародних профільних організацій, отримують гранти на розвиток своєї науково-практичної чи медичної підприємницької діяльності в Україні, влаштовуються до престижних приватних клінік тощо. У будь-якому випадку отримані за кордоном нові знання та вміння «за плечима не носити». Головне — знати відповідні правила та вміти захистити свої права. УМР з радістю надасть вам відповідні консультації за тел.: (044) 592-05-75.
Бесіду вів Олександр Сіроштан, фото Євгена Чорного
