Певні конструктивні зміни до графіку та змісту роботи ЛПУ може внести новий спеціалізований напрямок діяльності — участь у клінічних випробовуваннях нових лікарських засобів (ЛЗ), кількість яких протягом останнього часу в Україні динамічно зростає.

   Чим корисне збільшення кількості клінічних випробовувань лікарських засобів (КВЛЗ) для української системи охорони здоров’я, конкретних ЛПУ та лікарів, які беруть участь у відповідних проектах? З цим питанням кореспондент журналу «Therapia» звернувся до директорів компаній, які спеціалізуються на організації та супроводі КВЛЗ в українських ЛПУ за замовленнями іноземних і вітчизняних виробників ЛЗ. Саме вони знають усі практичні аспекти цих процедур та їхнє значення для нашої медицини.

Знайомтесь, наші співрозмовники — директор компанії «Квінтайлс Україна» Сергій Громов (С.Г.) та директор компанії «PAREXEL Ukraine» Олексій Жмуро (О.Ж.).

— Панове, наскільки КВЛЗ, враховуючи певні реалії вітчизняної системи охорони здоров’я, є «безпечними» для наших пацієнтів та лікарів?

С.Г.: КВЛЗ у провідних державах світу проводяться протягом багатьох десятиріч. В Україні цей вид науково-практичних медичних досліджень почав своє становлення приблизно з кінця 90-х років минулого сторіччя. На сьогодні для роботи в цьому напрямку держава вже створила необхідну нормативно-правову базу, є позитивні напрацювання та досвід, а головне — об’єктивне усвідомлення фахівцями системи охорони здоров’я доцільності та важливості КВЛЗ як однієї з головних умов надання фармакотерапевтичної допомоги згідно з основними міжнародними стандартами. Інтерес з боку ЛПУ та окремих фахівців до даного виду професійної діяльності зростає, оскільки участь у КВЛЗ приносить реальну користь як пацієнтам, так і лікарям та ЛПУ, але про це згодом…

Відразу хочу розвіяти необґрунтовані та, на мою думку, інколи наклепницькі твердження деяких ЗМІ про те, що КВЛЗ — це «експерименти на людях», а Україна, з огляду на соціально-правову незахищеність пацієнтів, стала своєрідним «полігоном» для їхнього проведення. Ці «ідеї» звинувачення не витримують жодної критики. КВЛЗ саме й проводяться з метою, аби захистити суспільство від неякісної фармацевтичної продукції. Принципи, за якими їх організовано, дозволяють максимально захистити права пацієнтів-учасників (волонтерів), мінімізувати ризики для їхнього здоров’я, гарантувати отримання відповідних бонусів та компенсацій. Ці правила розроблені та ухвалені міжнародною провідною медичною та фармацевтичною спільнотою. Їх беззастережно дотримуються спонсори та організатори КВЛЗ, незалежно від того, в ЛПУ якої країни будуть відбуватися відповідні дослідження, їхні проведення та результати постійно інспектують місцеві державні регуляторні органи та незалежні міжнародні організації. Прогалини та можливі недоопрацювання цих питань національного галузевого законодавства не мають впливати на якість та рівень безпеки КВЛЗ. Вони проводяться в міжнародному «вимірі», а не в національному, всі учасники КВЛЗ дотримуються відповідних провідних норм і стандартів, у тому числі іноземні та вітчизняні виробники ЛЗ — замовники відповідних досліджень.

О.Ж.: В усьому світі КВЛЗ проводяться згідно з нормами «Належної клінічної практики» (Good Clinical Practice — GCP). Це клінічні стандарти найвищої якості, перевірені часом і найприскіпливішими фахівцями провідних країн світу та міжнародних організацій. Відповідність вимогам GCP, власне кажучи, і є гарантією для суспільства того факту, що права, безпека та добробут пацієнтів — учасників дослідження надійно захищені відповідно до принципів Гельсінської декларації та що результати дослідження варті довіри. Клінічні випробування, які не відповідають вимогам GCP, взагалі не можна вважати КВЛЗ, а їхні результати не заслуговують на серйозне сприйняття. Велике досягнення української системи охорони здоров’я полягає в тому, що з 90-х років минулого сторіччя було почато формування галузевої нормативно-правової бази для проведення КВЛЗ відповідно до норм GCP. Організатором цих процесів є Державний фармакологічний центр. Створено відповідний нормативно-правовий пакет, нормативні керівництва, які, до речі, стали першими на пострадянському просторі, відповідні питання періодично висвітлюються в галузевій пресі, виданнях Центральної Етичної комісії МОЗ України.

— Щодо об’єктивності КВЛЗ. Що можна назвати головним її гарантом?

С.Г.: Як вже було зазначено, стратегічно важливо, що КВЛЗ проводяться виключно за високими міжнародними стандартами за умови постійного нагляду відповідних національних та незалежних міжнародних установ. Не слід також забувати, що метою організаторів цих досліджень є не «гарантування» визнання та легалізації того чи іншого ЛЗ, а всебічне клінічне вивчення його властивостей. Уповноважені компанії з організації КВЛЗ, яких прийнято позначати загально вживаною абревіатурою «CRO», лише надають до національних регуляторних установ результати проведених досліджень. Рішення щодо реєстрації того чи іншого ЛЗ або про відмову в ній вони приймають самостійно.

Побоювання декого з недостатньо обізнаних фахівців, що українські ЛПУ можуть стати безконтрольним «полігоном» для КВЛЗ у разі різкого збільшення заявок на їхнє проведення також, на мою думку, не мають під собою ніяких підстав. Якщо ми вже заговорили про поширеність КВЛЗ, то за минулий рік їхня кількість Україні становила 3 дослідження на 1 млн населення. Для порівняння: в США — 38, у країнах ЄС — більше 10 млн жителів. При цьому, мабуть, мало хто має сумніви щодо високої якості КВЛЗ у цих державах.

— А що приваблює іноземних замовників КВЛЗ в українській системі охорони здоров’я?

С.Г.: Дійсно, інтерес спонсорів КВЛЗ до української системи охорони здоров’я постійно зростає. Справа не лише в ціновій привабливості нашого медичного ринку у порівнянні з аналогічними витратами на організацію та забезпечення КВЛЗ у країнах ЄС чи США. Головним є те, що потенціал української медичної галузі дозволяє сподіватись на достойний розвиток КВЛЗ як потужного окремого напрямку її діяльності. Вітчизняна медицина успадкувала від колишнього СРСР потужну мережу ЛПУ та досить дієву систему центрального управління ними, більшість фахівців системи охорони здоров’я мають належний професійний рівень, є чимало клінік, в яких досить легко організувати набір необхідної кількості пацієнтів для добровільної участі в КВЛЗ. Також важливо, що ЛПУ в Україні розташовані компактно, їхня територіальність відповідає принципам підпорядкованості, чимало їх розташовано в столиці, обласних центрах та у великих містах. Це дозволяє здійснювати постійний динамічний моніторинг якості КВЛЗ, що в них проводяться.

Однак головною передумовою зацікавленості заявників у співпраці з нашими ЛПУ та лікарями є нормативно-правове забезпечення цих досліджень в Україні, спроможність вітчизняної системи охорони здоров’я забезпечити їхню належну якість та рівень безпеки для пацієнтів. Наприклад, з 2009 р. «Належні практики», в тому числі й GCP, мають стати обов’язковими для вітчизняної системи охорони здоров’я. Важливо також, що наші лікарі проявляють щиру зацікавленість та інтерес до нового виду науково-дослідницької діяльності, рівень довіри пацієнтів-волонтерів до їхньої роботи високий.

— Добре, а яка користь з участі в КВЛЗ для українських пацієнтів, лікарів та окремих ЛПУ?

О.Ж.: Першочергова користь для вітчизняних пацієнтів та фахівців — можливість отримати доступ до передових медичних технологій, передусім — до нових методів фармакотерапії. Так, пацієнти-добровольці мають шанс отримати лікування новими інноваційними ЛЗ, що неможливо під час проходження звичайних курсів лікування. Для тяжкохворих це особливо важливо. Окремо слід зазначити, що пацієнти, які беруть участь у КВЛЗ, проходять більш глибоке клінічне, інструментальне та лабораторне обстеження.

Лікарі-учасники КВЛЗ засвоюють не лише саму міжнародну методику проведення відповідних досліджень, але й мають можливість ознайомитись із сучасними способами діагностики та лікування, сучасними етичними стандартами медичної науки та практики. Це позитивно впливає на формування національних підходів та стандартів надання медичної допомоги. Важко уявити лікаря, який після проведення КВЛЗ буде потім планувати та проводити недостатньо етичне та методологічно неграмотне клінічне експериментальне дослідження з участю пацієнтів. Нові прогресивні медичні методики після тривалого застосування мають бути включені до медичних стандартів даної країни. Таким чином, лікарі, які, беруть участь у КВЛЗ, підвищують свій фаховий рівень, внаслідок чого покращується загальний рівень надання медичної допомоги. Не слід забувати про користь від спілкування із зарубіжними колегами та контакти під час службових відряджень, спеціалізованих, у тому числі й зарубіжних, наукових конференцій та навчальних зборів. Спонсор КВЛЗ може надати можливість деяким фахівцям пройти відповідне навчання за кордоном.

С.Г.: Корисною є участь закладів української системи охорони здоров’я в КВЛЗ і передусім у взаємному обміну загальною та професійною інформацією між вітчизняною та міжнародною медико-фармацевтичною спільнотою. Наші ЛПУ та фахівці мають можливість заявити про себе на загальносвітовій медичній арені, що сприяє популяризації та незаангажованій об’єктивній оцінці не лише нашої системи охорони здоров’я, але й держави загалом. Світ має знати про потенціал нашої медицини та професіоналізм українських фахівців. Якщо й надалі буде зростати рівень довіри до результатів КВЛЗ, проведених в Україні, то наші ЛПУ мають шанс стати повноцінними «гравцями» на міжнародній медичній та фармацевтичній арені. Це сприятиме не лише подальшому професійному розвитку вітчизняної системи охорони здоров’я, але й певним чином допоможе вирішити деякі питання матеріально-технічного забезпечення роботи відповідних ЛПУ та покращання рівня фінансових мотивацій лікарів.

В «обмін» ми отримуємо інформацію про сучасні розробки та методи лікувально-діагностичної роботи, які поширені в розвинених країнах світу. Робота лікарів стає не лише більш професійною та сучасною за змістом, але й зростає її медико-етичний рівень. Дотримуватись професійної етики та акуратності не менш важливо, ніж бути докою в питаннях своєї спеціальності.

Ще одним «плюсом» для наших фахівців та ЛПУ є участь в одному з видів науково-дослідницької роботи, якими по своїй суті є КВЛЗ. Завдяки глибині та високому рівню об’єктивності їхнього проведення лікарі отримують достойний «вишкіл» не лише як практики, але й як наукові діячі.

О.Ж.: Не слід також забувати про вагому інвестиційну складову КВЛЗ для відповідних клінічних баз та мотивацію фахівців, які беруть участь у проведенні цих досліджень. Оскільки для вітчизняних ЛПУ це має особливу актуальність, зупинюсь на цьому питанні докладніше.

Якщо спонсор чи CRO-компанії визнають ту чи іншу клініку придатною для проведення КВЛЗ, за необхідності рівень її матеріально-технічного забезпечення може бути суттєво покращено.

Наприклад, за рахунок спонсора для відповідних відділень чи підрозділів ЛПУ можуть бути спеціально придбані необхідна офісна техніка та супутні витратні матеріали, встановлено відповідне сучасне медичне та лабораторне обладнання, в тому числі, якщо необхідно, спеціальне та високовартісне. Постачаються необхідні супутні препарати та вироби медичного призначення.

Як правило, після завершення КВЛЗ усе обладнання та техніка залишаються в розпорядженні ЛПУ. Крім того, це не тільки на тривалий час посилює лікувально-діагностичний потенціал ЛПУ, а ще й збільшує її шанси на те, що досить скоро послуги лікарні як клінічної бази для проведення КВЛЗ знову зацікавлять організаторів клінічних досліджень. Витрати клініки, безпосередньо пов’язані з проведенням КВЛЗ, компенсує спонсор (замовник дослідження).

Важливо, що проведення КВЛЗ сприяє створенню та розвитку необхідної інфраструктури у галузі, ЛПУ та країні загалом — кур’єрських служб, лабораторних послуг, логістичних організацій тощо.

— Які критерії відбору вітчизняних ЛПУ для участі в КВЛЗ? Які вимоги висуваються до лікарів?

С.Г.: Одними з основних документів, що регламентують процедуру організації та проведення КВЛЗ, є Наказ МОЗ України від 13 лютого 2006 р. № 66 «Про затвердження Порядку проведення клінічних випробовувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань і Типового положення про комісію з питань етики» та Наказ МОЗ України від 17 травня 2007 р. № 245 «Про затвердження Порядку визначення спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, у яких можуть проводитись клінічні випробовування лікарських засобів». Ці документи містять й основні вимоги щодо ЛПУ та лікарів, які претендують на участь у проведенні КВЛЗ.

Так, керівник ЛПУ, який претендує на участь у КВЛЗ, має надати до Державного фармакологічного центру (ДФЦ) відповідний лист-клопотання. Якщо до участі в проведенні дослідження планується залучити одну з кафедр медичного вузу, слід також надати заяву ректора та договір про співпрацю навчального закладу та відповідної клініки, на базі якої розташована кафедра. Додатково до ДФЦ надають розгорнуту інформацію про ЛПУ та відповідні підрозділи, відділення, а також професійні автобіографії лікарів, яких планується залучити до проведення КВЛЗ. Відповідні документи проходять поетапну експертизу в ДФЦ, позитивне рішення останнього передається для затвердження до МОЗ України. Після цього відповідна ЛПУ є атестованою ДФЦ і її вносять до офіційного Переліку спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів та їхніх підрозділів, у яких можуть проводитись КВЛЗ. У разі відмові в атестації ЛПУ після усунення недоліків має право повторно звертатись до ДФЦ не раніше ніж через рік після подання першої заяви.

О.Ж.: Згідно із загальними вимогами, ЛПУ зобов’язана мати Акредитаційний сертифікат МОЗ України та ліцензію на медичну практику. Слід зауважити, що на базі однієї ЛПУ, якщо дозволяють її ресурси, може бути створено декілька клінічних баз для проведення КВЛЗ, наприклад, поліклініка або ії підрозділ, відділення, відділ, центр, диспансер, кафедра на базі відділення ЛПУ, тобто місце безпосереднього проведення дослідження. Клінічна база повинна мати можливість залучити необхідну кількість пацієнтів згідно з профілем бази (та відповідного дослідження), організувати спостереження за пацієнтами в стаціонарних та/або амбулаторних умовах, а у разі необхідності — забезпечити їхнє подальше стаціонарне чи амбулаторне лікування. Пацієнтів-добровольців, які братимуть участь у КВЛЗ, ЛПУ має всебічно обстежити, в тому числі з використанням сучасного інструментального обладнання і лабораторних методів. Це можна зробити власними силами чи залучити інші клініки на основі договору про співпрацю. Фахівці ЛПУ повинні ретельно вести первинну медичну документацію.

Існують певні вимоги до метрологічного контролю обладнання, до лабораторій, які залучатимуться до проведення КВЛЗ, до належного зберігання досліджуваних ЛЗ та відповідної документації. Більш суворі вимоги висуваються до клінічної бази, в якій мають проводитись дослідження першої фази чи визначення біоеквівалентності ЛЗ.

С.Г.: При клінічній базі має бути обов’язково створено локальну етичну комісію — незалежний орган, до складу якого повинні входити медичні та наукові спеціалісти, а також особи інших спеціальностей, які мають відповідати за забезпечення прав, безпеки, благополуччя досліджуваних та за надання суспільству відповідних гарантій, у тому числі шляхом розгляду, схвалення протоколу КВЛЗ, оцінки кваліфікації дослідників, відповідності клінічної бази тощо.

О.Ж.: Відбирають клінічні бази спонсори чи організатори КВЛЗ під час візитів у клініку та/або аналізу змісту певних опитувальних листів, що заздалегідь розсилаються до ЛПУ. Дещо більше шансів мають клінічні бази, в яких вже є досвід успішної участі у КВЛЗ.

Професійно-кваліфікаційні вимоги, які висувають до лікарів-дослідників — учасників КВЛЗ: вони повинні мати необхідну кваліфікацію та достатній стаж роботи, бути в штаті даної клінічної бази, обов’язково знати вимоги GCP та національні норми щодо проведення КВЛЗ. Враховують також спеціальність лікаря, що має відповідати «профілю» терапевтичної дії досліджуваного ЛЗ.

Дуже важливо, щоб кількість лікарів-дослідників для конкретного проекту була достатньою і щоб в цих дослідників було досить часу, необхідного для виконання процедур дослідження. Ця вимога також є дуже принциповою.

Відповідну професійну підготовку лікарі можуть отримати на спеціальних курсах, та тренінгах, що організовуються спонсорами, CRO-компаніями, регуляторними органами (в Україні — ДФЦ МОЗ України) або незалежними організаціями, що працюють в цій галузі, такими, як недержавні міжнародні фонди або об’єднання, професійні асоціації, консалтингові компанії тощо. Проходження тренінгу може бути документально підтверджено, наприклад, сертифікатом або листом.

С.Г.: Отже, беручи участь у КВЛЗ, проходячи відповідне навчання, лікарі набувають нового досвіду та знань. Можливо, згодом в українській медичній галузі буде сформовано окремий науково-практичний сектор, заклади та фахівці якого, в тому числі комерційні та приватно практикуючі, цілеспрямовано працюватимуть як клінічні бази та спеціалісти із забезпечення проведення КВЛЗ. Це цілком можливо, адже, за нашими даними, щорічно кількість заявок спонсорів на проведення КВЛЗ в українських ЛПУ збільшується на 30–40%. Даний ринок медичних послуг інтенсивно розвивається, що слід враховувати як окремим клінікам, так і лікарям.

Бесіду вів Олександр Сіроштан, фото Євгена Чорного