Наразі відсоток хворих з трансплантованою ниркою зменшується в Азії, Латинській Америці, країнах СНД, Африці за рахунок більш високих темпів розвитку діалізу. Половина усіх хворих, які перебувають на діалізі, та 74% пацієнтів з трансплантованою ниркою проживають у Північній Америці та Європі, водночас близько 495 млн (8%) населення землі не знають ЗНТ. 80% діалізних хворих проживають у 25 країнах Європейського Союзу. Україна входить до числа 122 країн світу, в якій є можливість проведення ЗНТ. Серед діалізних методів лікування гемодіаліз (група ГД) превалює над перитонеальним діалізом (група ПД), кількість пацієнтів перевищує 66%. Крім того, на сьогодні в Україні обмежено використовується метод гемодіафільтрації, який у світі застосовують лише у 43 000 (4%) пацієнтів групи ПД. Необхідно зазначити, що 5200 (0,4%) усіх діалізних пацієнтів лікують методом домашнього ГД; у деяких країнах відсоток таких хворих значно перевищує показник забезпеченості діалізними місцями у спеціалізованих центрах (Нова Зеландія, Австралія, Фінляндія, Велика Британія, Швеція).

Темпи збільшення кількості пацієнтів з термінальною хронічною нирковою недостатністю (ХНН) у п'ять разів перевищують темпи світового приросту населення. Цей процес не залежить від прогнозів та економічного стану держави. Очікується, що кожні 7–10 років кількість хворих з ХНН буде збільшуватися вдвічі.

Причини, що призводять до збільшення популяції хворих, яких лікують з використанням методів ЗНТ, такі:

1. Глобальне старіння населення.

2. Поліморбідність популяції.

3. Впровадження ЗНТ в країнах, де нещодавно ці види лікування були відсутні.

4. Підвищення ефективності лікування та збільшення виживаності за майже повної відсутності протипоказань до проведення ЗНТ.

5. Вдосконалення апаратури та підвищення біосумісності діалізних мембран.

Крім того, протягом останнього десятиріччя спостерігається значне збільшення поширеності хвороб нирок, особливо нефропатій, обумовлених цукровим діабетом (ЦД) I та II типів, гіпертензивної, ішемічної нефропатії, нефропатії невідомої етіології тощо. На сьогодні у світі відсутні принципово нові досягнення щодо попередження розвитку хронічних ниркових захворювань або альтернативних ЗНТ методів лікування [2, 3].

На сучасному етапі розвитку медицини та суспільства, коли впроваджуються нові, більш сучасні діалізні технології та методи медикаментозної корекції, спостерігається значне збільшення тривалості життя хворих з ХНН, які перебувають на діалізі [4]. Виходячи з цього, проблема якості життя (ЯЖ) цих пацієнтів набуває все більшої актуальності.

ЯЖ — категорія, яка включає в себе різні сторони життя людини: загальне задоволення життям, у тому числі здоров’ям, задоволення житлом, роботою, зайнятість, персональну безпеку та безпеку сім'ї, освіту та проведення дозвілля. Хоча рівень виживаності попередньо визначали як найбільш важливий показник, вплив здоров’я на ЯЖ отримав світове визнання. Так, питання щодо покращання ЯЖ набуло важливого значення при реєстрації деяких лікарських препаратів [5]. ЯЖ, що пов’язана з тими сторонами життя, на які більш за все впливає стан здоров’я або хвороба, формує категорію «якість життя, пов’язану зі здоров’ям» — «health-related quality of life» (HRQL) [6]. HRQL — специфічна категорія для оцінки результату хвороби та її лікування, і визначається як частина фізичного, емоційного та соціального стану, що є результатом впливу здоров’я або лікування [7].

Особливостями поняття HRQL є суб’єктивізм та багатофакторність [8]. Суб’єктивізм — це оцінка дії хвороби та ефекту лікування. Пацієнти з однаковим об’єктивним станом здоров’я по-різному оцінюють HRQL через різницю їхніх очікувань та власних можливостей.

Окремі показники здоров’я (зменшення маси тіла, депресія, загальна слабкість) є важливими, однак загалом HRQL включає велику кількість чинників, основними з яких є: фізичне благополуччя (наявність фізичних симптомів — біль, диспное, нудота), функціональне благополуччя (здатність брати участь у щоденних активних діях — роботі та активному дозвіллі), емоційне благополуччя (сукупність позитивних (щастя, мир) і негативних (смуток, хвилювання) емоційних станів, сімейне благополуччя (здатність підтримувати зв’язок із сім’єю та комунікабельність), задоволення лікуванням (у тому числі фінансові витрати), інтимно-сексуальна складова (включає погляд на змінене тіло) [9]. Індивідуальний сумарний показник HRQL також включає когнітивне функціонування, соціальну стигму і духовність [10, 11].

У медицині існують традиційні та надійні анкети-опитувальники для оцінки загального стану здоров’я, загальних хвороб та специфічних захворювань [12]. Оцінку загального стану здоров’я проводять за опитувальниками здоров’я для всієї популяції незалежно від наявності хвороби. Вони дають можливість порівнювати дві протилежні групи (хворі, здорові) або ЯЖ у різних вікових групах. Оцінку загальних хвороб проводять під час обстеження популяції з будь-якими захворюваннями чи станами для порівняння різних захворювань, рівня захворюваності або різних типів втручань. Вони мають особливо важливе значення для розподілу обмежених державних коштів на охорону здоров’я. Оцінка специфічних захворювань спрямована на аналіз ЯЖ за того чи іншого захворювання (ХНН, ЦД, рак тощо), на аналіз специфічних симптомів (нудота, порушення сну, нетримання сечі тощо) або спеціальних видів лікування (хіміотерапія, трансплантація нирки). У порівнянні з іншими останній підхід забезпечує більш детальну оцінку особливостей захворювання, а також є більш чутливим у разі аналізу ефективності специфічного лікування, яке супроводжується зміною ЯЖ. Слід зазначити, що в медицині більшість досліджень з оцінкою ЯЖ проведено в онкології, менше — в діабетології. При інших захворюваннях оцінка ЯЖ перебуває в стадії розвитку [13–16]. Основним завданням лікаря залишається ідентифікація клінічних ознак, які можуть змінити ЯЖ пацієнта. На практиці вважається за найбільш доцільне використання комбінованих підходів — «загальне здоров’я» та «специфічне здоров’я», що дає більш повну оцінку впливу хвороби на ЯЖ.

Доцільно визначати ЯЖ у пацієнта в динаміці захворювання, що дає можливість оцінити перебіг хвороби та попередити виникнення нових проблем.

ЯЖ хворого є показником ефективного проведення лікувально-реабілітаційних заходів. Це правочинна особлива категорія, основою якої є суб’єктивна оцінка хворим свого стану, ефективності лікування та реабілітації, що найбільш відповідає вимогам сучасної медицини. Диференційована оцінка ЯЖ є основним критерієм індивідуалізації лікування та психосоціальної реабілітації. Корекція повинна бути перш за все проведена у тій сфері життєдіяльності, яка страждає більшою мірою [17]. За визначенням ВООЗ, якість життя — це сприймання індивідами їхнього положення в житті в контексті культури та системи цінностей, в яких вони живуть, залежно від їхньої власної мети, цілей, очікувань, стандартів та турбот [18].

Виділені об’єктивні та суб’єктивні складові ЯЖ тісно пов’язані між собою: об’єктивні (фізична активність та трудова реабілітація) та суб’єктивні (емоційний статус, задоволеність життям, самопочуття хворого) [19, 20].

Для медицини особливо важливим є визначення медичних детермінант ЯЖ. Слід зазначити, що медичні детермінанти включають чинники, пов’язані із самим захворюванням (ендотоксемія, анемія, атеросклероз, гіперпаратиреоз тощо), лікуванням (адекватність, біосумісність діалізних мембран, ускладнення лікування тощо), стани, що пов’язані з обома групами — самим захворюванням та лікуванням (анемія, атеросклероз, електролітні розлади, порушення нутритивного статусу, коморбідні стани тощо). Важливими та недостатньо вивченими є психологічна та етична складові медичних детермінант.

ЯЖ оцінює лікуючий лікар або інша людина (об’єктивний метод) чи застосовують метод самооцінки (суб’єктивний метод). Найбільш доцільною є комплексна оцінка ЯЖ хворим та лікарем, яка дозволяє скласти більш повну картину хвороби. Головними завданнями лікаря є визначення ЯЖ хворого та причин її незадовільного стану з уточненням усіх медичних складових здоров’я, а також їх оцінка та корекція.

На сьогодні існує багато методик, що дозволяють оцінити різні аспекти ЯЖ, пов’язані зі здоров’ям хворих. ЯЖ пацієнтів із хронічними хворобами нирок, яким проводять ЗНТ, найчастіше досліджують з використанням опитувальника SF-36, який успішно застосовує більшість авторів [21, 22].

Структура SF-36 включає такі шкали: фізичне функціонування (ФФ — HF); ролеву фізичну шкалу (РФ — RP), що характеризує фізичну здатність людини брати участь у різних сторонах життя; фізичний біль (ФБ — BP), яка відображає вираженість больового синдрому та його вплив на звичайну діяльність хворого; здоров’я в цілому (ЗЦ — GH); вітальність — життєву енергію (ЖЕ — VT) — противага втомі; соціальне функціонування (СФ — SF) — відображає ступінь обмежень у соціальному житті; ролеву емоційну шкалу (РЕ — RE), а саме суб’єктивну оцінку можливості участі у різних сторонах життя; психічне здоров’я (ПЗ — MH) — оцінює тривогу, депресію, зниження емоційного та поведінкового контролю [23, 24].

Крім того, існує багато інших методик оцінки ЯЖ у хворих, яких лікують з використанням методів ЗНТ: короткий опитувальник для оцінки лікувального впливу, профіль впливу хвороби, показник загального задоволення життям, показник психологічного афекту, опитувальник загального стану здоров’я, шкала самооцінки Симмонса, профіль настрою, контроль за станом здоров’я, специфічна шкала стресів, шкала загальної стресової дії, загальна дія хвороби на хворого та оточуючих, шкала глобального пристосування до хвороби, шкала якості взаємодії з лікуванням методом діалізу, індекс активності соціального життя та відпочинку, шкала задоволення соціальною підтримкою, загальний індекс благополуччя, індекс загального афекту, загальна задоволеність життям, щоденна активність, «торгівля часом» тощо.

На жаль, у літературі і до сьогодні відсутні дані, що характеризують надійність та чутливість більшості з цих методик; частина з них впроваджена для застосування у наукових дослідженнях та занадто важка для практичного застосування [24]. Саме тому важко вибрати якийсь один метод оцінки ЯЖ хворих, яких лікуються з використанням ЗНТ; для всебічної оцінки бажано застосовувати декілька різних методик. Вивчення показників ЯЖ необхідно для максимальної індивідуалізації терапії, вирішення питання щодо подальшого лікування та його методу, для своєчасної констатації розладів у особистій та міжособистій сферах, що виникли внаслідок хвороби, а також для оцінки дії тих чи інших медикаментозних та немедикаментозних засобів.

Чинники, що впливають на ЯЖ пацієнтів, не завжди залежать від лікаря: вони поділяються на такі, що лікар не може коригувати, які важко коригувати, та медичні чинники, які лікар може коригувати.

Типові психологічні настрої, що вже досліджені у хворих, які перебувають на діалізі: «медовий місяць» — значне відносне покращання здоров’я після важкої уремії, спостерігається у разі несвоєчасного (пізнього) початку лікування із застосуванням діалізу, коли хворий відчув усі межові стани важкої уремії та покращання сприймає як друге відновлене життя; розчарування та розгубленість — коли відбувається усвідомлення свого стану і необхідності постійної залежності від лікаря та апарату «штучна нирка»; тривала адаптація — коли і хворий, і лікар прагнуть щонайбільше наблизити ЯЖ до такої у здорової людини [25]. Особлива увага лікаря та оточуючих необхідна пацієнтові саме у період розчарування та розгубленості, а також у період тривалої адаптації. Психологічне благополуччя, усвідомлення своєї хвороби та можливості жити з нею, згода з режимом лікування відповідають категорії погодження (compliance) [26]. Однак велике значення у тривалій адаптації мають відносини хворої людини із сім’єю, медичним персоналом, соціальною групою та суспільством у цілому.

Проблема несприйняття (непогодження, негативізм, заперечення) лікування, тобто недотримання лікувального режиму (в англомовній літературі non-compliance) є надзвичайно актуальною для пацієнтів групи ПД, оскільки поширеність непогодження із лікуванням, режимом, дієтою, виконанням рекомендацій та проведенням супутньої терапії констатовано у 30–50% цих хворих. На сьогодні доведено, що виживаність хворих, які не сприймають лікування діалізом, істотно нижча в порівнянні з такою у пацієнтів, які його сприймають.

Існує багато чинників, на які лікар не може вплинути, однак він має брати їх до уваги, спілкуючись із хворим.

У деяких роботах [27] продемонстровано, що у сім'ях, де є хворі, яким проводять лікування з використанням ЗНТ, діти схильні до депресії, тривоги та інших проблем поведінки; у членів подружжя також високий рівень тривоги та депресій, що, безумовно, впливає на хвору людину.

Стать хворого пацієнта також впливає на психологічний клімат у сім'ї [28], особливо якщо хворіє жінка. Незважаючи на те, що в цілому в розвитку ХНН стать хворого достовірно не мала значення у подружніх відносинах, пари вважали себе менш щасливими.

У багатьох роботах [27, 29] було продемонстровано, що діяльність медичного персоналу впливає на ЯЖ хворого, якому проводять діаліз. Крім того, тривалий контакт персоналу діалізних відділень з одними і тими сами пацієнтами, особливо в умовах non-compliance, є значним джерелом стресу для медичних працівників та супроводжується ефектом вигорання [30], що впливає як на якість опікування пацієнтом, так і на ЯЖ хворого. У більшості пацієнтів задоволеність доглядом помірно корелює з ЯЖ, при цьому на цей показник зворотно впливали освіта пацієнта та тривалість проведення діалізу. Це пояснюється істотним зв'язком між задоволеністю доглядом та очікуваннями пацієнта.

Депресія та стрес зворотно корелювали із тривалістю проведення діалізу [28, 31]. При цьому коморбідні стани, ускладнення основного захворювання та проблеми із судинним доступом були тими чинниками, що найбільше впливали на рівень депресії.

Психосоціальні чинники (обтяжливість, зайнятість) значно впливають на сприйняття лікування хворим і відтворюють зв’язок між поганою психологічною адаптацією та контролем за соматичним станом хворого [32]. Обтяжливість прямо пропорційно корелює з тривалістю лікування, розвитком ускладнень та коморбідних станів. Вона не залежить від методу діалізного лікування та найбільше впливає на фізичний стан, працездатність, соціальні та сімейні проблеми, втрату особистого контролю за перебігом життя та діяльності [33].

Зайнятість [34] тісно зворотно корелювала з рівнем депресії: пацієнти, які перебувають на діалізі, в порівнянні із здоровими особами відчували більш істотну соціальну підтримку. Дане дослідження продемонструвало, що активна праця є незалежним чинником високої ЯЖ пацієнтів групи ПД [35]. При цьому [36] для професійної реабілітації велике значення має оцінка особистості пацієнта.

Вивчення сексуальних порушень у хворих, яким проводили лікування з використанням діалізних методів, показало неоднозначні результати. Деякі дослідники (Morris та Sones' [37]) не виявили різниці в сексуальних аспектах хворих, яких лікують з використанням діалізних методів, та пацієнтами після трансплантації нирки. Stout та співавтори [38] у 52% хворих, яким проводили лікування за допомогою методів ЗНТ, констатували значне погіршення сексуальних функцій, 87% пацієнтів були вдоволені своїм подружнім життям, однак 63% із них мали обмежені сексуальні відносини, в деяких із них вони були відсутні.

ЯЖ була різною у хворих різного віку. Ще в 1984 г. Westlie та співавтори [39] відзначили, що хворі віком понад 70 років, яких лікували з використанням діалізних методів, відчували більшу задоволеність життям у порівнянні з таким показником у хворих інших вікових груп, 2/3 із них були фізично активними. У дослідженнях, проведених Kutner та співавторами [40, 41], пацієнти віком понад 60 років констатували значне обмеження фізичних функцій, ЯЖ у них була істотно знижена в порівнянні з такою у здорових осіб такого самого віку. Вплив медичних чинників на ЯЖ у хворих зрілого віку був менш істотним у порівнянні з таким у хворих молодого віку. Існує робота [42], в якій показано, що загальна задоволеність життям у хворих, які отримували лікування ЗНТ, достовірно не відрізнялася від ЯЖ у популяції загалом.

Вивчення з’язку ЯЖ зі статтю також показало неоднорідні результати. В деяких роботах [35] зазначено, що у жінок віком до 44 років спостерігаються найнижчі показники психологічного здоров’я, психосоматичної симптоматики, порушення сну, депресія. Констатовано, що психосоматичні симптоми рідше зустрічалися у пацієнтів групи ПД, в порівнянні з такими у хворих групи ГД. Навпаки, Wolcott та співавтори [43] відзначили, що у чоловіків віком понад 51 рік у порівнянні з жінками гірша психологічна адаптація до ГД. Причини таких даних, можливо, треба шукати в різних культурних та навіть релігійних чинниках, відмінностях у системах охорони здоров’я.

ЯЖ — важлива складова концепції адекватності діалізного лікування, котра передбачає оцінку ЯЖ разом з оцінкою лабораторних показників (діалізного індексу, ступеня анемії, біохімічних показників пов’язаних з харчуванням тощо) та клінічного стану пацієнта (контролю артеріального тиску, ознак гіпергідратації, діалізних синдромів тощо) [44]. Адекватний діаліз сприяє зниженню частоти госпіталізацій і розвитку коморбідних станів [45].

Аналіз результатів досліджень DOPPS виявив, що більш низькі показники основних компонентів ЯЖ (фізичного сумарного, психічного сумарного та сумарного компонента ниркової хвороби) достовірно пов’язані з більш високим ступенем ризику смерті, незалежно від демографічних та коморбідних чинників. Зниження фізичного сумарного компонента на 10 пунктів зумовлено більш високим ризиком смерті, як при зниженні рівня альбуміну сироватки крові на 1 г в 100 мл [46].

Нутритивний статус тісно пов’язаний з ЯЖ хворих групи ПД. У роботі De Oreo PB [47] за тестом SF–36 встановлено зв’язок між рівнем альбуміну плазми крові та даними сумарної фізичної шкали. Нормальні показники нутритивного статусу сприяють покращанню ЯЖ хворих.

Нозологічна форма захворювання, яке призвело до виникнення ХНН, також впливає на ЯЖ пацієнтів, яких лікують з використанням діалізних методів, особливо це стосується хворих на ЦД. Слід зазначити, що ЦД сам по собі погіршує ЯЖ хворих, що пов'язано з ускладненнями захворювання: порушення зору, полінейропатія, діабетична стопа, енцефалопатія. Хворі на ЦД, які перебувають на діалізі, більш, ніж інші пацієнти, залежать від свого оточення, особливо у міру збільшення тривалості лікування, зниження їхньої функціональної активності і поглиблення внутрішньосімейних психологічних проблем [48–50]. Однак, незважаючи на високі показники інвалідизації хворих на ЦД, вони також можуть відновитися до такого самого реабілітаційного та професійного рівня, що був у них до проведення ПД. У хворих відзначені гірші показники болю та втомлюваності, низька сексуальна активність, яка була констатована ще в додіалізний період [50, 52]. Порівнюючи ЯЖ хворих на ЦД різних типів, констатовано, що вона була вищою у хворих із ІІ типом захворювання. Хворі на ЦД ІІ типу були старші за віком, у них була більша тривалість захворювання в порівнянні з такою у хворих на ЦД І типу, але вони менше залежали від свого оточення. ЯЖ залежала від методу діалізної терапії та була кращою у хворих на ЦД, яких лікували з використаннямПД. Смертність хворих на ЦД вища в порівнянні з іншими хворими [51].

ЯЖ залежала також від методу та моделі діалізної терапії. Найвищою вона була у хворих, які перебували на домашньому гемодіалізі. Періоди тревоги та депресії частіше спостерігалися у хворих групи ПД (49%) та ГД у лікарнях (19%). Однак, за даними Tucker та співавторів [35], будь-яких розбіжностей в об’єктивній та суб’єктивній складових ЯЖ серед пацієнтів, яких лікували з використанням ГД та ПД, не виявлено.

У дослідженнях, проведених Wolcott и Nissenson [43], показано, що тоді як у хворих, яких лікували з використанням різних методів діалізу, рівень самооцінки істотно не відрізнявся, низька самооцінка визначена у 19% пацієнтів групи ПД та у 31% — ГД. Рівень тривоги у хворих групи ГД був статистично вищим у порівнянні з таким — групи ПД. Висока ЯЖ корелювала з високою самооцінкою, низьким рівнем стресу та лабільністю настрою. За даними Devins и співавторів [34], задоволеність життям у хворих групи ПД була істотно вища, ніж така в групі ГД, однак нижче, ніж у хворих після трансплантації нирки. В аналогічному дослідженні Morris та співавтори [53] дійшли висновку, що у 25% хворих після трансплантації нирки, у 21% пацієнтів групи домашнього ГД, у 33% — ГД у лікарні та у 33% — ПД відзначено помірний та однаковий психологічний дистрес. Загалом необхідно зазначити, що дані літератури щодо цього питання неоднозначні [40].

ЯЖ хворих групи ГД залежала від можливості працювати, працевлаштування та різнилася залежно від методу діалізної терапії. Пацієнти групи ПД значно частіше брали участь у суспільній діяльності та фізично були більш активними, ніж хворі групи ГД, однак як одні, так і інші здебільшого були малоактивними [43, 49] та рідко брали участь у суспільному житті. Дані щодо професійної діяльності хворих різних груп лікування істотно різняться. Так, дані одних досліджень свідчать, що найчастіше продовжували працювати хворі групи домашнього ГД, найрідше — групи ПД. У 27% хворих групи ГД та у 23% — ПД був повний або частковий робочий день [55]. Встановлено, що у пацієнтів, які почали діалізну терапію методом ПД, особливо у тих, що не хворіли на ЦД, професійна зайнятість була вище (27,4%), ніж у пацієнтів групи ГД у спеціалізованих центрах (9,6%).

За даними дослідження різних моделей лікування ГД виявлено підвищення ЯЖ у разі переводу хворих з діалізу тричі на тиждень на щоденний або нічний діаліз. При цьому відзначено кращий контроль балансу рідини, зниження частоти випадків артеріальної гіпотензії, задишки та запаморочення, зменшення обмеження рідини та міждіалізного приросту маси тіла. Пацієнти на щоденному ГД зберігали функціональну активність протягом усього періоду досліджень, у той час як у групі контролю відзначено суттєве її зниження [56]. Крім того, переведення хворих на частий діаліз супроводжувалося достовірним зменшенням проявів обструктивного апное, збільшенням насичення сироватки крові киснем та підвищенням концентрації бікарбонату [57], покращанням якості самого сну, про що свідчить зменшення випадків денної сонливості [58].

Розлади сну — важлива детермінанта ЯЖ, що пов'язана зі здоров'ям. Пацієнти з розладами сну вказують на більш високий вплив хвороби й гірше самопочуття, ніж хворі без проблем сну. Розлади сну зустрічаються у 50–80% діалізних пацієнтів та мають прямий вплив на ЯЖ. Найбільш поширеними порушеннями є відстрочене засинання, часті просинання, сонливість вдень та неспокійний сон [59–62]. За даними Massimo Sabbatini та співавторів, інсомнії відзначено у 44% діалізних хворих, синдром неспокійних ніг (СНН) — у 45% [63].

Результати дослідження з використанням полісомнографії констатували значне поширення тяжких розладів сну — синдрому обструктивного апное сну та СНН [64–66]. На тісний зв’язок цих розладів з термінальною стадією хвороби нирок вказує зменшення проявів або їх зникнення у разі переводу хворих на частий діаліз та після трансплантації нирки [64, 67]. Недостатня доза діалізу (spKt/V<1,2) достовірно пов’язана з високою частотою СНН [68]. Поряд з цим у цілому ряді досліджень не виявлено достовірного зв’язку показника Kt/V як предиктора якості сну. Можливо, вплив показника Kt/V на сон не визначається в межах діапазону, що досягається у разі проведення діалізу тричі на тиждень, однак, можливо, Kt/V не є коректною мірою адекватності діалізу відносно якості сну і HRQL та частота діалізу більш важлива, ніж його кількість [61, 62, 69].

Виявлений зв’язок наявності СНН з низьким рівнем гемоглобіну, високим рівнем фосфору сироватки крові та високим ступенем емоційного напруження вказує, що в реалізації цього розладу беруть участь багато механізмів [70].

Між якістю сну та фізичним і психічним компонентами HRQL відзначено достовірну кореляцію. Після урахування віку, статі, рівня гемоглобіну, альбуміну сироватки крові, коморбідності та депресії якість сну залишилась суттєвим предиктором низького рівня HRQL [62]. У хворих наявність розладів сну прямо корелювала з індексом коморбідності та негативно — з рівнем альбуміну сироватки крові, що є відомим індикатором харчового статусу й здоров’я пацієнтів [60].

Слід відзначити, що неспокійний сон (обструктивне апное та СНН) у пацієнтів, які перебувають на діалізі, не просто погіршують ЯЖ, але й поглиблюють дисфункцію симпатичної нервової системи та, як наслідок, призводять до підвищення частоти серцево-судинних ускладнень, негативно впливають на імунну систему — основні причини смертності у цих пацієнтів [71, 72].

Подальше вивчення ЯЖ та визначення медичних детермінант ЯЖ є одним з актуальних завдань медицини. Його розв’язання дасть можливість чітко оцінити вклад клінічних та лабораторних показників в ЯЖ, повніше визначити картину хвороби, а також вплив тих чи інших лікувальних підходів на перебіг захворювання та ЯЖ хворих.

Література

1. Aileen Grassmann, Simona Gioberge, Stefan Moeller and Gail Brown ESRD patients in 2004: global overview of patient numbers, treatment modalities and associated trends // Nephrology Dialysis Transplantation.– 2005. –Vol. 20, № 12. – P. 2587–2593.

2. Дудар І., Величко М. Ренопротекція: реальні можливості сьогодні (частина 1) // Ліки. –2004. – № 7–8. – С.26–33.

3. Дудар І., Величко М. Ренопротекція: реальні можливості сьогодні (частина 2) // Ліки. –2004. – № 9–10. – С.26–33.

4. Колесник М.О., Дудар І.О., Гончар Ю.І. та ін. Перитонеальний діаліз та гемодіаліз у лікуванні хворих з хронічною нирковою недостатністю: Метод. рекомендації. – К., 2003. – 46 с.

5. Johnson J.R., Temple R. Food and Drug Administration requirements for approval of new anticancer drugs. Cancer Treat Rep 1985; 69:1155.

6. Bergner M. Quality of life, health status, and clinical research. Med Care 1989; 27:S148.

7. Cella D.F. Measuring quality of life in palliative care. Semin Oncol 1995; 22:73.

8. Testa M.A., Simonson D.C. Assesment of quality-of-life outcomes. N Engl J Med 1996; 334:835.

9. Kiessling A., Henriksson P. Perceived cognitive function is a major determinant of health related quality of life in a non-selected population of patients with coronary artery disease--a principal components analysis. Qual Life Res 2004; 13:1621.

10. Levine E.G., Targ E. Spiritual correlates of functional well-being in women with breast cancer. Integr Cancer Ther 2002; 1:166.

11. Daugherty C.K., Fitchett G., Murphy P.E., et al. Trusting God and medicine: spirituality in advanced cancer patients volunteering for clinical trials of experimental agents. Psychooncology 2005; 14:135.

12. Kirkova J., Davis M.P., Walsh D., et al. Cancer symptom assessment instruments: a systematic review. J Clin Oncol 2006; 24:1459.

13. Cheung Y.B., Goh C., Thumboo J., et al. Variability and sample size requirements of quality-of-life measures: a randomized study of three major questionnaires. J Clin Oncol 2005; 23:4936.

14. Velikova G., Booth L., Smith A.B., et al. Measuring quality of life in routine oncology practice improves communication and patient well-being: A randomized controlled trial. J Clin Oncol 2004; 22:714.

15. Eton D.T., Fairclough D.L., Cella D., et al. Early change in patient-reported health during lung cancer chemotherapy predicts clinical outcomes beyond those predicted by baseline report: results from Eastern Cooperative Oncology Group Study 5592. J Clin Oncol 2003; 21:1536.

16. Gulbrandsen N., Hjermstad M.J., Wisloff F. Interpretation of quality of life scores in multiple myeloma by comparison with a reference population and assessment of the clinical importance of score differences. Eur J Haematol 2004; 72:172.

17. Locattelli F., Valderrabano F., Hoenich N Bommer J, Leunissen K, Cambi V. Progress in dialysis technology membrane selection and patient outcome // Nephrol Dial Transplant. - 2000.– N.15.– P.1111–1119.

18. Коц Я.И., Либиц Р.А. Качество жизни у больных с сердечно-сосудистыми заболеваниями // Кардиология. – 1993 .– № 5. – C. 66–72.

19. Quality of Life Assessment: an Annotated Bibliography. – Geneva. 1994.

20. Hunt S., Mc Kenna S., McEven J. The Nottingham Health profile: subjective status and medical consultations// Soc. Sci. Med. –1981.– № 15.– P 221.

21. Петрова Н.Н., Васильева И.А., Гаврик С.Л. Качество жизни больных при лечении перманентным гемодиализом и перитонеальным диализом // Нефрология. – 1999. – N 3.– C. 88–92.

22. Рябов С.И., Петрова Н.Н., Васильева И.А. Качество жизни больных, находящихся на лечении гемодиализом // Клин. медицина. – 1996. – № 8. – C. 29–31.

23. Piehlmeier W., Bullinger M., Kirchberger I. et al. Evaluation of the quality of life of patients with insulin-dependent diabetes mellitus before and after organ transplantation with the SF–36 health survey. Eur. J. Surg. 1996; 162; 12: 933–940.

24. Koch V., Muthny F. Quality of life in patients with end-stage renal disease in relation to the method of treatment // Psychother Psychosom.– 1990.– № 54.– Р. 161.

25. NKF-DOQI clinical practice guidelines for peritoneal dialysis adequacy// Am. J. Kidney Dis.– 1997.– № 30.– Suppl.2.– Р.67–138.

26. Levy N. Pcihological reaction to machine dependency// Psychiatry clinics of North America.– 1981.– № 13.– Р. 246.

27. Kaplan De Nour A. Personlichhheitsfactorer und adaptacion./ Psyhonephrologie. Под редакцией Balch F.B. et al.– Berlin. Heidelberg.– 1985.– 303р.

28. Sensky T. Psyhosomatic aspects of end-stage renal failure // Psynhother. Psychosom. –1993–P. 56–59..

29. Soskolne V., Kaplan De Nour A. The psychosocial adjusment of patients and spouses to dyalisis treatment.// Soc. Sci. Med.– 1989.– N 29.– P. 497.

30. Гончар Е.Ю. Клінічні взаємовідносини в структурі внутрішньої картини хвороби у хворих з хронічною нирковою недостатністю, що лікуються гемодіалізом // Актуальні проблеми нефрології. – К., 2003. – С. 195–201.

31. Гончар К.Ю. та співавт. Психологічні чинники емоційного вигоряння лікарів // Укр. журн. нефрології та діалізу .– 2006. – № 2 (10). – C.32–36.

32. McClellan W., Anson C., Birkeli K., Tuttle E. Functional status and quality of life: predictors of early mortality among patients entering treatment for end stage renal disease // J. Clin. Epidemiol. – 1991 .– № 44.– Р. 83.

33. Wolcott D., Nissenson A. Quality of life in chronic dialysis patients: a critical comparison of continuous ambulatory peritoneal dialysis and hemodialysis // Am. J. Kidney Dis. – 1988. – № 9.– Р. 402.

34. Devins G. Illness intrusiveness and quality of life in end-stage renal disease: comparison and stability across treatment modalities // Health Psychology. – 1990.– № 9.– Р.117.

35. Tucker С., Ziller R., Smith W. et al. Quality of life of patients on in-center hemodialysis versus continuous ambulatory peritoneal dialysis // Perit. Dial. Int. – 1991.– № 11.– Р.341.

36. Theorell T., Konarski-Svensson J., Ahlmen J., Perski A. The role of paid work in Swedish chronic dialysis patients nation - wide survey: paid work and dialysis // J. Int. Med .– 1991.– № 230. – Р.501.

37. Morris P., Jones B. Life satisfaction across treatment methods for patients with end-stage renal failure // Med. J. Austr. – 1989. – № 150.– Р. 428.

38. Stout J., Auer J., Kincey J. et al. Sexual and marital relationships and dialysis - the patients’s viewpoint // Perit. Dial. Bull. – 1987. – N 7. – P. 97.

39. Westlie L., Umen A., Nestrud S., Kjellstrand C. Mortality morbidity an life satisfaction in the very old dialysis patients // Trans. Am. Soc. Artif. Intern. Organs. – 1984. – N 30.– P. 21.

40. Kutner N., Brogan D., Kutner M. End-stage renal disease treatment modality and patients’ quality of life Longitudinal assessment // Am. J. Nephrol.– 1986. – N 6. – P. 396.

41. Buckingham J.K., Birdsall J., Douglas J.G. Comparing three versions of the time tradeoff: time for a change? // Med. Decis. Making. – 1996. – № 16 (4). – Р.335–347.

42. Borgel F., Pasqvier A., Benhamou P., Halimi S. Evaluation du handicap chez ae patient diabetique // Ann. Readapt. Med. Phys. – 1990. – № 33. – Р.81.

43. Wolcott D., Nissenson A. Quality of life in chronic dialysis patients: a critical comparison of continuous ambulatory peritoneal dialysis and hemodialysis // Am. J. Kidney Dis. – 1988. – № 9. – Р.402.

44. Francesco Locatelli, Umberto Buoncristiani, Bernard Canaud, Hans Köhler, Thierry Petitclerc and Pietro Zucchelli Dialysis dose and frequency Nephrology // Dialysis Transplantation.– 2005. – Vol. 20. – № 2.– P.285–296

45. Merkus M.P., Jager K.J., Dekker F.W. et al. Quality of life in patients on chronic dialysis: self-assessment 3 months after the start of treatment. The Necosad Study Grouр // Am. J. Kidney Dis. – 1997. – № 29 (4). – Р.584–592.

46. Mapes D.L., Lopes A.A., Satayathum S. et al. Health-related quality of life as a predictor of mortality and hospitalization: The Dialysis Outcomes and Practice Patterns Study (DOPPS) // KIDNEY INTERNATIONAL . – 2003. – Vol. 64. – P. 339–349.

47. DeOreo P.B. Hemodialysis patient-assessed functional health status predicts continued survival, hospitalization, and dialysis-attendance compliance // Am J Kidney Dis. – 1997. – № 30: 2. – Р. 204–212.

48. USRDS. The 1999 Annual Data Report (ADR): http://www.med.umich.edu/usrds/chapters/adr.html.

49. NKF-DOQI clinical practice guidelines for peritoneal dialysis adequacy // Am. J. Kidney Dis. – 1997.– № 30.– 3: Suppl.2.– Р.67–138.

50. Hoothay F., De Stefano A., Leary E., Foley-Hartel T. Life satisfaction and coping of diabetic haemodialysis patients. – ANNA J. 1990; 17; 361.

51. Borgel F., Benhamou P., Zmirou D. et al. Assessment of handicap in chronic dialysis diabetic patients // Scand. J. Rehab. Med. – 1992. – N 24. – P.203.

52. Borgel F., Pasqvier A., Benhamou P., Halimi S. Evaluation du handicap chez ae patient diabetique // Ann. Readapt. Med. Phys. – 1990. – N. 33. – P.81.

53. Morris P., Jones A. Transplantation versus dialysis: a study of quality of life // Transplant. Proc. – 1988. – 20; 23.

54. Mozes B., Shabtai E., Zucker D. Differences in quality of life among patients receiving dialysis replacement therapy at seven medical centers // J. Clin. Epidemiol. – 1997. – № 50(9). – Р.1035–1043.

55. Reiss D. Patient, family and staff responses to end-stage renal disease // Am. J. Kidney Dis. –1990. – № 15. – Р.194.

56. Heidenheim AP, Muirhead N, Moist L, Lindsay RM. Patient quality of life on quotidian hemodialysis // Am J Kidney Dis 2003; 42 (Suppl): S36–S41.

57. Hanly PJ, Pierratos A. Improvement of sleep apnea in patients with chronic renal failure who undergo nocturnal hemodialysis // N Engl J Med. – 2001; 344. – P. 102–107.

58. Hanly PJ, Gabor JY, Chan C, Pierratos A. Daytime sleepiness in patients with CRF: impact of nocturnal hemodialysis // Am J Kidney Dis. – 2003; 41. – P.403–410.

59. Istvan Mucsi, Miklos Zs. Molnar, MD et al. Sleep disorders and illness intrusiveness in patients on chronic dialysis // Nephrol Dial Transplant. – 2004. – Vol.19. – P.1815–1822.

60. Walker S, Fine A, Kryger MH. Sleep complaints are common in a dialysis unit // Am J Kidney Dis. – 1995.–Vol 26.– P.751–756.

61. Williams SW, Tell GS, Zheng B et al. Correlates of sleep behavior among hemodialysis patients // Am J Nephrol. – 2002. – Vol. 22. – P.18–28.

62. Eduard A. Iliescu, Helen Coo et al. Quality of sleep and health-related quality of life in haemodialysis patients // Nephrol Dial Transplant. – 2003. – Vol.18. – P.126–132.

63. Massimo Sabbatini,, Bruno Minale, Anna Crispo et al. Insomnia in maintenance haemodialysis patients // Nephrol Dial Transplant. – 2002. – Vol. 7. – P.852–8567.

64. Hanly PJ, Pierratos A. Improvement of sleep apnea in patients with chronic renal failure who undergo nocturnal hemodialysis // Engl. J. Med. – 2001. – Vol.344. – P.102–107.

65. Kimmel PL, Miller G, Mcndelson WB. Sleep apnea syndrome in chronic renal disease // Am J Med.– 1989.– № 6.– P.308–314.

66. Benz RL, Pressman MR, Hovick ET, Peterson DD. Potential novel predictors of mortality in end-stage renal disease patients with sleep disorders // Am J Kidney Dis. – 2000. – Vol. 35. – P.1052–1060.

67. Auckley DH, Schmidt-Nowara W, Brown LK. Reversal of sleep apnca hypopnea syndrome in end-stage renal disease after kidney transplantation // Am J Kidney Dis.– 1999. – Vol.34. – P.739–744.

68. Istvan Mucsi,, Miklos Zsolt Molnar, Csaba Ambrus et al. Restless legs syndrome, insomnia and quality of life in patients on maintenance dialysis // Nephrology Dialysis Transplantation. – 2005. – Vol. 20. – № 3. – P.571–577.

69. Morton AR, Meers C, Singer MA el al. Quantity of dialysis: quality of liie-what is the relationship? // ASAIO J. – 1996.– Vol. 42.– P. 713–717.

70. Takaki J, Nishi T, Nangaku M et al. Clinical and psychological aspects of restless legs syndrome in uremic patients on hemodialysis //AMERICAN JOURNAL OF KIDNEY DISEASES. – 2003.– № 4. – P.833–839.

71. Zoccali C, Mallamaci F, Tripepi G. Nocturnal hypoxemia predicts incident cardiovascular complications in dialysis patients // J Am Soc Nephrol. – 2002. – Vol. 13.– P.729–733.

72. Benz RL, Pressman MR, Hovick ET, Peterson DD. A preliminary study of the effects of correction of anemia with recombinant human erythropoietin therapy on sleep, sleep disorders and daytime sleepiness in hemodialysis patients (The SLEEPO Study) // Am J Kidney Dis. – 1999. – Vol. 34. – P. 1089–1095.