— Наталія В’ячеславівно, розкажіть, будь-ласка, про історію створення та основні напрямки роботи очолюваної Вами української Школи гепатологів та гастроентерологів.

— Наша Школа була створена 9 років тому. Одними з головних ініціаторів її створення стали працівники нашої кафедри. Першочергова мета Школи — підвищення рівня теоретичної та практичної підготовки вітчизняних лікарів-гастроентерологів. Така необхідність виникла після аналізу системи післядипломного навчання лікарів в Україні. Відповідні курси для них проводяться, як правило, 1 раз на 5 років, а темпи розвитку світової медичної науки незрівнянно вищі — упродовж одного року, наприклад, можуть бути розроблені кардинально нові методики діагностики, впроваджені нові та удосконалені існуючі схеми лікування та профілактики захворювань травного каналу. Наші фахівці не завжди можуть відвідувати міжнародні медичні конференції та з’їзди, читати передову наукову літературу, особливо іноземну, і отримують відповідну інформацію із досить великим запізненням. Більше того, враховуючи, що існуючі курси з підвищення кваліфікації тривають відносно короткий термін, належним чином засвоїти нові дані та практично опанувати деякі сучасні методики не завжди вистачає часу.

Вирішенню цього питання певним чином сприяє робота нашої Школи, адже доповідачами та консультантами у нас виступає багато відомих в Україні та за її межами науковців, освітян, практичних лікарів та представників адміністративного сектора вітчизняної системи охорони здоров’я, які із задоволенням діляться із колегами новою інформацією. При цьому дуже важливо, що дані та поради, які оприлюднюються, вже певним чином враховують реалії роботи української системи охорони здоров’я, тому вони мають не лише сучасний характер, але й є більш практичними за змістом. На їх основі легше розробляти та впроваджувати нові лікувально-діагностичні методики, алгоритми, принципи роботи тощо.

Більше того, до участі в засіданнях нашої Школи ми залучаємо не лише гастроентерологів, але й спеціалістів інших медичних галузей, що у той чи інший спосіб «пересікаються» із питаннями, які розглядає наша Школа, — інфекціоністи, психіатри, алергологи, геронтологи та ін. Не оминають увагою роботу української Школи гепатологів та гастроентерологів й іноземні фахівці. Частими гостями у нас є відомі науковці та лікарі з країн ближнього та дальнього зарубіжжя — Німеччини, Франції, Білорусії, Росії тощо.

Таким чином, ми намагаємося, щоб завдяки роботі нашої Школи був досягнутий один із головних принципів післядипломної медичної освіти — безперервність та послідовність професійного розвитку лікарів. Це одна з вимог сучасної системи вищої медичної освіти в багатьох провідних країнах світу. Особливо це стає актуальним напередодні повного переходу української системи вищої освіти на принципи Болонського процесу, який має відбутись у 2010 р. Саме щорічні засідання Школи відіграють важливу інформаційну, навчальну та практично-методичну роль між передатестаційними циклами навчання. Це дозволяє реалізовувати головний принцип медичної освіти: «лікарю треба навчатись завжди й безперервно».

— Очевидно, подібний формат роботи Школи визначає її певні відмінності від медичних наукових заходів, які досить часто проходять в Україні.

— Одним із головних наших досягнень у цьому аспекті ми можемо вважати відсутність «засилля» доповідей та матеріалів суто рекламного характеру, коли безпосередньо чи опосередковано головною темою інформаційних повідомлень, пропонованих методик фармакотерапії чи профілактики є промоція того чи іншого препарату. Всім зрозуміло, що лікування багатьох захворювань важко уявити без застосування лікарських засобів. Більше того, за деяких нозологій важко знайти альтернативу не лише певним діючим речовинам, але й деяким препаратам, особливо оригінальним, захищених правом міжнародного патентного захисту, чи за відсутності на ринку ефективних генеричних препаратів. Це може допускати наявність у відповідних рекомендаціях чи дослідженнях назв тих чи інших препаратів, але їх реклама, навіть завуальована, не має визначати головний зміст відповідних науково-практичних робіт, особливо якщо це негативно впливає на їхню об’єктивність.

На відміну від багатьох суто наукових заходів (у тому числі й гастроентерологічного профілю), на яких доповідачі часто інформують присутніх про новітні розробки та досягнення світової та вітчизняної медичної науки, не наводячи при цьому можливі варіанти їх застосування в практичній діяльності, ми намагаємось надавати слухачам Школи подібну інформацію виключно в практичному руслі, в тому числі під час розгляду можливих варіантів лікувально-діагностичного підходу до конкретних клінічних випадків. Адже, ще раз наголошую, мета Школи — безперервно сприяти професійному розвитку медичних фахівців, особливо практичних лікарів шляхом регулярного навчання новим знанням та практичним навичкам.

— Які теми були розглянуті цього разу? На яких принципах формується тематика засідань Школи щороку?

— Щодо останнього засідання Школи, то однією з головних тем став розгляд останньої версії прийнятих Римських критеріїв ІІІ і, зокрема, питань етіопатогенезу психосоматичних захворювань травного каналу. Тому експертами з цієї проблеми ми попросили виступити відомих вітчизняних психотерапевтів. Присутніх також дуже зацікавила методика визначення ранніх стадій фіброзу та запалення печінки без застосування біопсії. Цей метод розробили та запровадили наші французькі колеги, які виступили з дуже цікавою доповіддю. Окрім них, в роботі Школи взяли участь не лише гастроентерологи, а й терапевти, сімейні лікарі, ендоскопісти, хірурги, які часто є приватно практикуючими лікарями. Показово, що до останніх хвилин роботи Школи чисельність учасників та слухачів в залі не зменшувалась.

Щодо підходів до формування тематик щорічних засідань Школи, то ми виходимо з таких принципів: важливі питання, які залишились невирішеними минулого року; нові надбання світової гастроентерології, які можуть бути цікаві нашим слухачам, перш за все, в практичному плані; сучасні актуальні проблеми вітчизняної медичної галузі. Перші засідання Школи проходили в монотематичному форматі та були присвячені захворюванням якогось одного органа травної системи. На сьогодні, окрім «профільної» теми, ми розглядаємо й інші актуальні медичні питання, які будь-яким чином стосуються гастроентерології. Дуже допомагають нам у цьому результати роботи так званого європейського «гастротижня», який щороку проходить в одній із столиць провідних країн Європи. Участь у цьому заході дозволяє нам формувати програму роботу Школи відповідно до останніх тенденцій та досягнень у міжнародній гастроентерології.

— Які ж «гастроентерологічні» проблеми є актуальними для нашого суспільства на даний момент?

— Проблеми, пов’язані із рівнем та складом захворюваності органів травного тракту серед наших співгромадян, є «похідними» від загальних негараздів зі станом здоров’я нації. Саме тому, перш за все, слід виділити ріст загального рівня захворюваності, низьку середню тривалість життя громадян, постійну дію на них різних стресових ситуацій, часте виявлення під час медичних обстежень депресивних станів, незбалансоване та неповноцінне харчування тощо.

В Україні, як і в багатьох країнах світу, на сьогодні спостерігається стрімке зростання рівня гастроентерологічних захворювань. Так, наприклад, в США захворювання травного тракту є своєрідним лідером серед інших нозологій, з приводу яких жителі цієї країни звертаються за медичної допомогою. Аналогічні тенденції стають все більш очевидними і в Україні. Серед явних причин цього можна виділити наступне.

На жаль, якість багатьох продуктів харчування та напоїв, які представлені на українському ринку, важко назвати безпечними для здоров’я споживачів. Але не менш небезпечним є той факт, що на етикетках здебільшого не зазначено дійсно повний склад продукту та особливості його приготування. Наприклад, в Україні все частіше стали зустрічатись так звані генетично модифіковані продукти сумнівного походження та складу. Водночас більшість з наших співгромадян з різних причин не дотримуються елементарних принципів здорового харчування. Справа інколи навіть не в низькій фінансовій спроможності деяких громадян: чимало людей просто не звикли цікавитись властивостями та складом продуктів, які вони купують, або просто не вміють належним чином «прочитати» їх етикетки. Як наслідок виникла ситуація, коли жителі України їдять все, що продається, оскільки переконані, що на прилавках не може бути неякісних або навіть шкідливих продуктів.

У цьому контексті також не може не викликати занепокоєння засилля біологічно активних добавок (БАД), які їх виробники чи промоутери позиціонують на ринку ледве не як панацею. При цьому часто це набуває вигляду «агресивної дезінформації» рекламного характеру. В результаті цей вид спеціальних продуктів споживачі інколи вживають безконтрольно та зі шкодою для здоров’я.

Ну і звичайно, не слід забувати про глобальне погіршення екологічної ситуації в світі, яке в Україні інколи набуває загрозливого характеру. Оскільки травний канал можна вважати своєрідним бар’єром між довкіллям та організмом людини, то чимало екологічних негараздів тим чи іншим чином негативно впливають перш за все на травну систему. Окрему розмову можна вести про якість води в Україні, яку мешканці використовують для пиття та приготування їжі.

Особливе занепокоєння викликає виражене збільшення кількості зареєстрованих онкологічних захворювань органів травного тракту. Ситуація ускладнюється тим, що для ранньої діагностики та ефективного лікування в Україні ще недостатньо належного обладнання, засобів та досвіду. Показовим прикладом щодо цього є колоректальний рак, який, згідно з нашими спостереженнями, за поширеністю та як причина смерті хворих онкологічного профілю скоро може зайняти перше місце, випередивши рак шлунка.

Складною залишається й ситуація із глистяними та паразитарними інвазіями. Захворювання цієї групи продовжують залишатись серйозною проблемою для нашого суспільства. Не рідкістю стали ятрогенні і вірусно-інфекційні захворювання травного тракту, та порушення, зумовлені зловживанням алкоголем. В останньому випадку не останню роль може відігравати поширення «моди» на вживання слабоалкогольних напоїв, які дехто помилково не вважає за спиртне, що здатне спричинити шкоду організмові.

— На тлі збільшення кількості гастроентерологічних захворювань в Україні очевидною, мабуть, також стає проблема реформування системи підготовки та підвищення кваліфікації лікарів-гастроентерологів. Який, на Вашу думку, вона має мати вигляд?

— Дійсно, ці два явища нерозривно пов’язані одне з одним. З одного боку, якість роботи лікарів-гастроентерологів впливає епідеміологічну ситуацію щодо захворювань травного тракту, а з іншого — характерні зміни в структурі захворюваності вимагають від системи освіти нових методів та підходів у підготовці відповідних спеціалістів.

Що ми маємо на сьогоднішній день? Погодьтесь, ще не так давно програми із навчання в інтернатурі та підвищення рівня кваліфікації робили із лікаря-гастроентеролога своєрідного спеціаліста «розмовного жанру». Йдеться про те, що наші спеціалісти в ході навчання, як правило, не отримували належних практичних навичок із діагностики та лікування захворювань травного тракту. Що мається на увазі?

У багатьох країнах Європи лікар-гастроентеролог під час проходження ліцензійних циклів (у нас вони називаються передатестаційними), для того, щоб отримати більш високий професійний статус, має за рік роботи особисто зробити мінімум 300 ендоскопічних досліджень травного тракту, 30 біопсій з подальшою участю в дослідженні отриманих матеріалів, 300 ультразвукових обстежень та прослухати щонайменше 12 год. лекцій. Спеціаліст, який працює в європейських гастроентерологічних клініках, повинен уміти робити діагностичну гастроскопію і ректосигмоскопію.

Відповідним чином виправити ситуацію в нашій державі покликані нещодавно створені фахівцями НМАПО та затверджені МОЗ України нові програми спеціалізації лікарів-гастроентерологів. Акцент в них зроблено саме на збільшенні тривалості навчання слухачів курсів з спеціалізації за рахунок опанування нових практичних навичок з інструментальної діагностики. Так, наприклад, цикли зі спеціалізації раніше тривали 3 міс, тепер — 5. Протягом додаткового часу слухачі мають вивчати та опановувати певні практичні навички з ендоскопії травного каналу (згідно Наказу МОЗ України № 819 від 12.12.2006 р. «Про організацію гастроентерологічної допомоги населенню України»). Нові цикли будуть проводитись в цьому році як пілотний проект, одночасно із 3-ох місячними курсами. Згідно з новими кваліфікаційними вимогами лікарі-гастроентерологи ІІ, І та вищого рівнів кваліфікації повинні вміти не лише виконувати діагностичну гастро- та ректосигмоскопію, але й здійснювати зупинку кровотечі та видаляти поліпи під час колоноскопії. Звісно, набуття вітчизняними фахівцями подібних знань та практичних навичок піде на користь як пацієнтам, так і самим лікарям. Водночас, на наш погляд, якщо вимоги вищезгаданих документів впроваджувати беззастережно, то існує ризик того, що чимала кількість лікарів-гастроентерологів не зможуть отримати наступний рівень кваліфікації чи підтвердити його. Чому? Опанувати нові, досить складні інструментально-діагностичні маніпуляції за відносно короткий час практично не можливо. Окрім того, може виникнути проблема суто технічного забезпечення навчальних процесів, адже відповідних сучасних ендоскопів, на яких гастроентерологи могли б навчатись, а потім і працювати, в Україні ще недостатньо. Необхідно розробити нові нормативні документи, які б чітко визначали межі подальших повноважень та обов’язків гастроентерологів і лікарів-ендоскопістів. Для цього з останніми мають бути проведені відповідні консультації та наради, щоб вирішити всі спірні питання.

Також є сенс розробити систему поступового запровадження нових вимог до рівня кваліфікації лікарів-гастроентерологів. Можливо, мова має йти про навчання нового покоління спеціалістів, починаючи з інтернатури. Відповідні зміни з наступного року відбудуться й під час складання навчальних планів нашої кафедри та програм роботи Школи.

Загалом, на мою думку, система післядипломної медичної освіти в України потребує реформування, яке може відбутись лише за умови певних прогресивних суспільних та державних змін. Про що йдеться? У нашій державі періодичне проходження лікарями передатестаційних циклів є обов’язковим елементом їхньої професійної діяльності. При цьому не секрет, що чимала кількість лікарів ставиться з недостатньою зацікавленістю до навчання. Головна причина цього, на мою думку, полягає в суттєвій невідповідності рівня кваліфікації спеціаліста розміру матеріального заохочення, встановленого йому державою. Іншими словами, якби передатестаційні цикли в нашій державі були б необов’язковими, то можна припустити, що чимала кількість лікарів, особливо ті, які проживають далеко від навчальних центрів, не змогли б їх відвідувати.

У багатьох європейських країнах своєчасне проходження ліцензійних (атестаційних) циклів та вдале складання відповідних іспитів є однією з головних умов переходу лікаря на принципово новий рівень професійної діяльності. Підвищення фахової майстерності та опанування новими знаннями невід’ємно пов’язане зі збільшенням конкурентоспроможності спеціаліста на медичному ринку праці, а, отже, із значним зростанням рівня матеріальних мотивацій.

Який може бути висновок? На мою думку, змінити менталітет вітчизняних лікарів можна за умови, що вони будуть дійсно зацікавлені у зростанні свого професійного рівня. Тоді питання про якість післядипломної освіти вирішити буде значно легше.

— В якому напрямку працюватиме Школа надалі?

— Планується дещо змінити формат її роботи. Можливо, кількість учасників щорічних засідань буде трохи зменшено, але це не має негативно вплинути на рівень інформування та навчання наших колег. Справа в тому, що окремим напрямком роботи Школи є проведення виїзних засідань у містах України. Восени плануємо організувати та провести в нашій державі перший всеукраїнський «гастротиждень» на кшталт вищезгаданого європейського. Сподіваємось, що колись останній відбудеться і в Україні.

Бесіду вів Олександр Сіроштан

Фото Євгена Чорного