— Сьогодні точиться багато розмов навколо медичного права. Що це і наскільки воно потрібне практичному лікареві?

— Власне, медичне право і виникло як відповідь на необхідність правового регулювання потреб медичної, і передусім лікарської, практики. Але сьогодні розуміння медичного права є значно ширшим — до його предмету входять відносини, не тільки пов’язані з наданням медичної допомоги, а й такі, що виникають з приводу організації системи охорони здоров’я. Невипадково останнім часом на заході термін «медичне право» (medical law) став потроху поступатися термінові «health law» («здравоохоронне право»). Крім того, говорячи про медичне право, необхідно відзначити, що йдеться не тільки про законодавство, а й про практику його застосування, а також про науку, на підставі якої вони мають розвиватися. Вітчизняне законодавство у сфері охорони здоров’я поки що далеке від досконалості, правозастосовна практика перебуває у зародковому стані, а ті, кому адресовані норми медичного права, нерідко не мають про них жодного уявлення. Важливо, що, попри усі вади чинного законодавства, воно надає і лікареві, і пацієнту більше можливостей щодо захисту своїх прав, ніж це видається на перший погляд. Інша річ, що треба знати свої права і вміти ними користуватися. Звісно, що у складних випадках медикам і пацієнтам не обійтися без правової допомоги.

— А як і коли Ви особисто зацікавилися медичним правом?

— Мій інтерес до медичного права був викликаний адвокатською практикою. У 2000 р. до мене на консультацію потрапила жінка-лікар з питання, яке було пов’язане з її професійною діяльністю. Я зрозуміла, наскільки юридично незахищені лікарі і пацієнти, наскільки занедбаною є ця сфера в Україні (на віміну від розвинених зарубіжних країн), почала поглиблено вивчати її і вирішила спеціалізуватися у цьому напрямку.

— Які практичні правові проблеми, з Вашої точки зору, є найбільш актуальними для лікарів та лікувальних закладів?

— Я би умовно розділила їх на кілька «блоків». Перший — це проблеми, що виникають із відносин з пацієнтами (передусім внаслідок незадоволення пацієнтів результатами лікування). Велике значення мають проблемні питання у відносинах з державою (наприклад, у зв’язку з ліцензуванням медичної практики чи юридичною відповідальністю за правопорушення, вчинені під час виконання професійної діяльності, тощо). Чимало питань виникає і у сфері «лікувальний заклад — лікар як найманий працівник».

— Розкажіть, будь ласка, про правові проблеми у взаємовідносинах лікувального закладу і лікаря, з одного боку, і пацієнта –– з іншого.

— Значна кількість цих проблем пов’язана з інформуванням пацієнта, адже, відповідно до законодавства, пацієнтові має надаватися як медична інформація (зокрема, про стан його здоров’я, мету і наслідки запропонованих йому лікувально-діагностичних заходів, можливі ризики та ускладнення тощо), так і інформація про умови отримання пацієнтом медичних послуг (наприклад, про вартість платних медичних послуг). На жаль, чимало керівників ЛПЗ та лікарів не приділяють достатньо уваги питанням інформування пацієнта. Водночас саме своєчасна поінформованість пацієнта допомагає забезпечити адекватність його реакції на лікувальний процес та результати такого і сприяє задоволеності ними. Ще менше уваги приділяється належному юридичному закріпленню факту надання пацієнту відповідної інформації. Між тим, скажімо, письмова інформована згода пацієнта на медичне втручання дозволяє зафіксувати те, про що саме був повідомлений пацієнт, погоджуючись на втручання у свій організм, і, як наслідок, уникнути багатьох непорозумінь. І, безперечно, дуже актуальними є правові проблеми, пов’язані з якістю медичних послуг. Це і питання оцінки якості медичної допомоги (послуг) та стандартів (нормативів) такої оцінки, і проблеми, пов’язані з виникненням ускладнень та встановленням їхньої причини, тощо. Взагалі, будь-які проблеми юридичного характеру у трикутнику «лікувальний заклад — лікар — пацієнт» здебільшого виникають саме тоді, коли пацієнт незадоволений результатами лікування. На жаль, в Україні пацієнти поки що не мають достатньої культури лікування і взаємовідносин з медичними працівниками та у разі недосягнення очікуваного результату чи виникнення ускладнень схильні відразу звинувачувати лікаря. Саме тому так важливо перед початком лікування розповісти пацієнтові про прогноз, налаштувати його на позитивний лад, але не давати підстав для завищених очікувань.

— А що мають робити керівники ЛПЗ і лікарі, аби запобігти порушенням власних прав?

— Перша рекомендація всім добре відома, але від цього не менш важлива: це підвищення рівня ведення медичної документації. На жаль, лікарі нерідко вважають її ретельне заповнення зайвим клопотом. Проте у разі виникнення будь-яких непорозумінь з пацієнтом та сумнівів відносно якості лікування саме за медичною документацією будуть робитися висновки щодо того, чи правильними були дії лікаря. Важливою є й інша документація, що супроводжує лікувально-діагностичний процес, зокрема та, яка розробляється самим ЛПЗ, виходячи зі своєї специфіки, — договір про надання платних медичних послуг, зразок інформованої згоди на медичне втручання тощо. Складаючи проекти таких документів, намагаючись максимально убезпечити заклад від можливих необгрунтованих претензій пацієнтів, необхідно все ж дотримуватися справедливого балансу інтересів. Адже в іншому випадку, скажімо, договір може бути визнаний недійсним. Велике значення має і внутрішня документація ЛПЗ — накази, посадові інструкції тощо. Цим питанням теж приділяється недостатньо уваги, але, наприклад, саме посадові інструкції дозволяють чітко визначити, хто і за що відповідає. Крім того, необхідно вживати заходів щодо виконання ЛПЗ вимог чинного законодавства (наприклад, оформлення стенду з інформацією для споживача), але це вже тема окремої розмови.

— Ви є президентом Української медико-правової асоціації, одне із завдань якої –– сприяння захисту прав і законних інтресів суб’єктів медичного права. Розкажіть, будь ласка, докладніше про очолювану Вами організацію.

— Наша асоціація є всеукраїнською організацією, яка була створена влітку 2006 р. з метою об’єднання зусиль медичних працівників, юристів та інших осіб, діяльність яких стосується охорони здоров’я і юриспруденції, для сприяння вирішенню проблем у цих галузях та розвитку медичного права в Україні. Останнім часом у нашій країні склалася тенденція, коли інтереси лікарського співтовариства і пацієнтів штучно протиставляються, хоча насправді багато проблем у них є спільними. Що ж до юристів, то і медики, і пацієнти звикли звертатися до них здебільшого тільки тоді, коли виникла проблема, у той час як у розвинених зарубіжних країнах усі суб’єкти відносин у сфері охорони здоров’я отримують від постійної співпраці з юристами велику користь. Українська медико-правова асоціація (УМПА) намагається стати тією інтегральною силою, яка у дружній дискусії об’єднає зусилля усіх «гравців» на полі охорони здоров’я, адже тільки за допомогою їхніх спільних дій можливе конструктивне вирішення нагальних проблем галузі. Саме це було однією з основних ідей Першого всеукраїнського конгресу з медичного права і соціальної політики, ініціатором і одним з організаторів якого була УМПА. Після конгресу до нас надійшло багато заяв від учасників на вступ до асоціації та пропозицій про співпрацю. До речі, сприяння правовій освіті медичних працівників, пацієнтів та інших осіб, які мають відношення до сфери охорони здоров’я, а також інформаційно-методична допомога юристам, які у своїх професійній діяльності стикаються з питаннями медичного права, є одним з основних завдань УМПА. Для цього ми розпочали серію регіональних семінарів та «круглих столів» для лікарів і юристів.

Сподіваємося на зацікавленість з боку громадськості.