Залежно від рівня підвищення температури тіла виділяють субфебрильну (до 37,5 °С) та фебрильну (яка перевищує 37,5 °С) температуру. Причинами субфебрильної температури тіла можуть бути різноманітні причини, як пов’язані з розвитком запалення, так і ті, що мають незапальний характер. У той же час фебрильна температура тіла найчастіше є відображенням розвитку в організмі запального процесу. В свою чергу, запалення може бути як інфекційної, так і неінфекційної етіології. У дітей раннього віку практично усі випадки запальних процесів мають інфекційну етіологію, з віком зростає частота неінфекційних причин, насамперед аутоімунних.

Температура тіла підвищується внаслідок збільшення теплоутворення та зниження тепловіддачі. Підвищення температури тіла можливе за рахунок скорочення посмугованих м’язів (скоротливий термогенез) та шляхом роз’єднання процесів окиснення та фосфорилювання на рівні мітохондрій (нескоротливий термогенез). Зменшення тепловіддачі відбувається внаслідок спазму периферичних судин і, відповідно, зниження температури зовнішніх шарів організму (шкіри, слизових оболонок).

Зміни установочної точки гіпоталамуса відбуваються під впливом ендогенних речовин, що утворюються в організмі під час розвитку запалення (ендогенних пірогенів), серед них найбільше значення має інтерлейкін-1. Також встановлено вплив інтерлейкіну-6, фактора некрозу пухлин, інтерферону альфа. Під впливом цих ендогенних пірогенів у центральній нервовій системі за участі ферментів циклооксигенази-1 та -2 збільшується утворення простагландину Е1 з арахідонової кислоти, який пригнічує фосфодіестеразу, що розщеплює циклічний аденозинмонофосфат (цАМФ) і призводить до підвищення вмісту цАМФ. Зростає внутрішньоклітинна концентрація кальцію в нейронах терморегуляторного центру, змінюється їхня активність.

З точки зору патології гарячка, як і інші типові патологічні стани, знаходиться на межі між власне компенсаторними, пристосувальними реакціями організму на подразники та патологічними реакціями, які його ушкоджують. Вона є складовою загальної відповіді організму — синдрому системної запальної відповіді — генералізованої неспецифічної реакції організму на подразник, у ході якої активується системний запальний каскад.

Так, з одного боку, підвищення температури тіла, особливо вище 39 °С, призводить до збільшення утворення інтерферонів. Підвищуються бактерицидність фагоцитів та проліферативна активність лімфоцитів, посилюється антитілоутворення; пригнічується розмноження багатьох патогенних мікроорганізмів. З іншого боку, за підвищення температури спостерігається порушення метаболізму (змінюється активність ферментів, відбувається роз’єднання процесів окиснення та фосфорилювання на рівні мітохондрій і, відповідно, зменшується утворення АТФ). Також підвищується потреба організму в кисні, посилюються перспіраційні втрати рідини, порушується кислотно-лужний стан. Розвиток системного запалення супроводжується підвищенням проникності судин мікроциркуляторного русла, причому не лише у місці локалізації патологічного процесу, але й в інших судинних басейнах. Це призводить до розвитку набряків внутрішніх органів з порушенням їхньої функції. Особливо небезпечним є набряк головного мозку і легень.

Тому важливе значення має визначення тактики ведення дитини з проявами гарячки, тобто дати відповідь на питання: у кого і яким чином знижувати температуру тіла?

Слід пам’ятати, що гарячка є не самостійною хворобою, а лише проявом інших захворювань. Лікар має завжди намагатися встановити причину підвищення температури тіла і, виходячи з того, вирішувати питання щодо її зниження. Гарячка може бути важливим першим проявом багатьох захворювань, що привертають увагу батьків, лікарів до хворої дитини, тому активне зниження температури тіла може замаскувати прояви прогресування хвороби.

Тактика ведення дитини з гарячкою має визначатися багатьма чинниками: загальним станом дитини, наявністю супутніх захворювань, типом гарячки і, нарешті, конкретними умовами ведення хворого (етапом надання медичної допомоги, необхідністю транспортування дитини).

З токи зору надання медичної допомоги слід розрізняти «рожеву» та «бліду» гарячку. «Рожева» гарячка характеризується підвищенням температури як ядра тіла, так і його периферійної оболонки, при цьому спостерігається нормальна перфузія периферійних капілярів. Під час огляду дитини можна визначити, що шкіра гаряча на дотик. За «рожевої» гарячки організм здатен активно знижувати температуру тіла шляхом конвекції та випромінення. «Рожева» гарячка свідчить про стан досягнення організмом температури, яка відповідає новому значенню установочної точки терморегуляторного центру, при цьому відзначається рівновага між процесами теплопродукції та тепловіддачі. Прогностично за «рожевої» гарячки можна розраховувати, що температура тіла більше не буде підвищуватись. «Бліда» гарячка супроводжується спазмом периферійних капілярів, при цьому на тлі інтенсивного підвищення температури ядра тіла температура периферійних ділянок підвищується значно меншою мірою, може залишатися нормальною, а іноді навіть знижуватися. «Бліда» гарячка характеризується домінуванням процесів теплопродукції над тепловтратою. Незважаючи на підвищення температури тіла, шкіра у цих хворих залишається холодною на дотик. У хворих з «блідою» гарячкою можна розраховувати, що температура тіла буде в подальшому підвищуватися.

Існують два основних підходи до зниження температури тіла — фізичний та фармакологічний.

Фізичний спосіб зниження температури тіла передбачає посилення тепловіддачі організмом дитини. Для цього дитину необхідно роздягти, доцільним є обтирання її водою кімнатної температури, також можна використовувати вологі компреси на ділянки поверхневого розташування магістральних судин (шию, пахвові та пахвинні згини). Фізичний спосіб зниження температури тіла можна використовувати лише у дітей з проявами «рожевої» гарячки.

Досить часто виникає необхідність у застосуванні фармакологічних препаратів — антипіретиків. Жарознижувальний ефект усіх антипіретиків пов’язаний з блокуванням утворення простагландину Е1 у ЦНС.

Існують такі показання до зниження температури тіла з використанням лікарських засобів:

• Підвищення температури тіла вище 38,0 °С у раніше здорових дітей до 3-місячного віку.

• Підвищення температури тіла вище 39,0 °С у раніше здорових дітей старших 3-місячного віку.

• Підвищення температури тіла вище 37,5 °С у дітей

– які отримують протисудомну терапію;

– з фебрильними судомами в анамнезі;

– з вадами розвитку ЦНС;

– з природженими порушеннями обміну речовин;

– з дегідратацією;

– з недостатністю кровообігу;

– з дихальною недостатністю;

– з ознаками «блідої» гарячки;

– у разі поганого самопочуття дитини, за наявності скарг на загальне знедужання, слабкість, головний біль, біль у м’язах.

Доцільним також є введення жарознижувальних препаратів за температури тіла вище 37,5 °С у разі, якщо дитину планується транспортувати з метою подальшого надання медичної допомоги.

У дітей рекомендується переважно епізодичне використання жарознижуювальних препаратів. При цьому антипіретики слід призначати лише у разі підвищення температури тіла вище зазначених порогових величин. Оцінка температурної кривої дозволяє стежити за перебігом захворювання, оцінюючи ефективність антибактеріальної терапії та своєчасно виявляти розвиток ускладнень. Якщо діагноз ще нез’ясовано, температурна крива може виявитися цінною діагностичною ознакою. В той же час епізодичне призначення жарознижувальних препаратів лише на тлі підвищеної температури тіла призводить до її великих добових коливань і порушення самопочуття дитини.

У разі, якщо дитина погано переносить підвищену температуру тіла, в тих випадках, коли немає сумнівів щодо діагнозу, дитина отримує відповідне лікування, і є можливості для проведення лабораторного моніторингу за змінами в організмі дитини (загальний аналіз крові з лейкоцитарною формулою, загальний аналіз сечі, бажано гострофазові показники, насамперед С-реактивний білок), можливе планове використання жарознижувальних препаратів протягом 2–3 днів. Це дозволяє істотно покращити самопочуття хворого, але потребує особливої уваги від лікаря, аби не пропустити розвитку прогресування захворювання, приєднання ускладнень.

На сьогодні в Україні на ринку жарознижувальних препаратів для дітей використовуються метамізол, парацетамол (ацетамінофен), німесулід та ібупрофен.

Метамізол виявляє потужний антипіретичний ефект та має добрі протизапальні властивості. Він є єдиним жарознижувальним препаратом, що має парентеральну форму випуску. Але слід пам’ятати, що використання метамізолу може призводити до розвитку серйозних побічних ефектів, серед яких найбільше значення має агранулоцитоз. Використання метамізолу у дітей раннього віку може супроводжуватися парадоксальною гіпотермічною реакцією (стрімким зниженням температури тіла до 35–36,0 °С), летаргією, судинним колапсом. Потужна антипіретична дія інколи заважає об’єктивно оцінити загальний стан хворого та ефективність супутньої антибактеріальної терапії. Численні побічні явища призвели до заборони використання цього препарату в більшості розвинених країн світу.

Основним недоліком такого антипіретика як німесулід, є значна гепатотоксичність, що може призводити до тяжких уражень печінки (фульмінантного гепатиту включно). Тому німесулід у більшості країн не було зареєстровано, а в багатьох — його використання було істотно обмежене. Так, у країнах ЄC німесулід дозволений для використання лише з 12-річного віку.

Парацетамол (ацетамінофен) є ефективним жарознижувальним засобом, але йому властива досить коротка (4–6 год) тривалість антипіретичного ефекту, тоді як протизапальні властивості в нього практично відсутні.

Ібупрофен виявляє жарознижувальний і значний протизапальний ефект, що проявляється вже у початковій разовій дозі 5 мг/кг. Порівняно з парацетамолом при використанні ібупрофену вдається знизити температуру тіла на більш тривалий час (6–8 год). Ця відмінність є особливо суттєвою у разі призначення препарату на ніч. Слід також зазначити, що порівняння профілю побічних ефектів ібупрофену та парацетамолу не виявило достовірних відмінностей в їхній частоті. В той же час у разі випадкового передозування парацетамолу ризик розвитку серйозних побічних ефектів є значно вищим.

Література

1. Бережной В.В., Унич Н.К., Королева В.А. Опыт применения нурофена как антипиретика у детей раннего возраста//Соврем. педиатрия. – 2004. – Т.4, № 3. – С. 95–98.

2. Блохин Б.М. Лечение лихорадки у детей//Рус. мед. журн. – 2004. – Т.13, № 12. – С.1–4.

3. Викторов В.П., Кучер В.Г., Кашуба А.В. Проблемы применения анальгетиков-антипиретиков в соответствии с критериями их безопасности//Укр. ревматол. журн. – 2006. – Т.24, № 2. – С.4–9.

4. Геппе Н.А. К 40-летию создания ибупрофена. Первая международная конференция по применению ибупрофена в педиатрии//Рус. мед. журн. – 2002. – Т.18, № 10. – P. 21–22.

5. Геппе Н.А., Зайцева О.В. Особливості використання ібупрофену при гарячкових станах у дітей//Укр. мед. часопис. – 2003. – Т.37, № 5. – С. 141–147.

6. Коровина Н.А., Заплатников А.Л., Захарова И.Н. Лихорадка у детей: рациональный выбор жаропонижающих лекарственных средств. — М., 2000 — 66 с.

7. Коровина Н.А., Захарова И.Н., Заплатников А.Л. Острая лихорадка у детей//Рус. мед. журн. – 2005. – Т.17, № 13. – С. 19–24.

8. Таточенко В.К. Использование жаропонижающих средств у детей//Вопр. соврем. педиатрии. – 2005. – Т.5, № 3. – С. 70–73.

9. Федеральное руководство для врачей по использованию лекарственных средств (формулярная система): Выпуск 1. ГЭОТАР МЕДИЦИНА, 2000. — 975 с.

10. Цыбулькин Э.Б. Лихорадка//Угрожающие состояния у детей. — Спб:. Специальная литература, 1994. – С. 153–157.

11. Axelrod P: External cooling in the management of fever//Clin Infect Dis.– 2000. – V.31(Suppl. 5). – P. S224–229.

12. Greisman L.A., Mackowiak P.A. Fever: beneficial and detrimental effects of antipyretics//Curr Opin Infect Dis. – 2002. – V.15. – P. 241–245.

13. Litalien C., Jacqz-Aigrain E. Risks and benefits of nonsteroidal anti-inflammatory drugs in children — a comparison with paracetamol//Pediatr Drugs. – 2001. – V.3. – P.817–858.

14. The management of fever in young children with acute respiratory infection in developing countries /WHO/ARI/ 93.90, WHO Geneva, 1993.

15. The European Agency for the Evaluation of Medicinal Products. Post-authorisation Evaluation of Medicines for Human Use, 7 May 2004, CPMP/1724/04.