Therapia

Магній в сучасній медицині: від теорії до клінічної практики

Г.З. Мороз, д-р мед. наук, І.В. Седченко, Українська військово-медична академія, Комунальне некомерційне підприємство «Консультативно-діагностичний центр Дніпровського району м. Києва»

Магній належить до дев’яти есенціальних мікроелементів, дисбаланс яких доведено призводить до порушення стану здоров’я людини. Це обумовлено винятково важливим значенням іонів Mg2+ у функціонуванні більш ніж 300 ферментів. Серед них, зокрема, креатинкіназа, аденілатциклаза, K+/Na+-АТФаза, Са-АТФаза тощо [1–3]. Контролюючи активність Mg-залежних АТФаз, іони магнію мають безпосередній вплив на процеси енергетичного обміну. В ролі кофактора піруватдегідрогеназного комплексу Mg2+ забезпечує надходження продуктів гліколізу в цикл трикарбонових кислот, контролює перетворення цитрату і α-глутарату. Велика роль Mg2+ в анаболічних процесах: він бере участь у синтезі нуклеїнових кислот, білків, жирних кислот і ліпідів, зокрема фосфоліпідів [4, 5]. Іони Mg2+ — важливий чинник у процесах мембранного транспорту. Зв'язуючись з клітинними, мітохондріальними та іншими мембранами, магній регулює їх проникність для багатьох іонів. Особливе значення іони Mg2+ мають для підтримки трансмембранного потенціалу. Активуючи Mg2+-залежну K+/Na+-АТФазу, вони визначають роботу K+/Na+-насоса, підтримуючого баланс калію всередині клітини і в міжклітинному просторі, забезпечуючи таким чином поляризацію мембрани і сприяючи її стабільності. Доведена участь магнію в передачі нервових імпульсів, забезпеченні нервово-м'язової провідності [6, 7]. Важливе фізіологічне значення має антагонізм іонів магнію і кальцію. Mg2+ конкурує з Сa2+ не лише в структурі мембранних каналів, але й на всіх рівнях клітинної системи, пригнічуючи найрізноманітніші ініційовані іонами кальцію реакції [8]. Як антагоніст кальцію магній знижує збудливість нейронів і передачу нервового імпульсу. Ці ефекти Mg2+ здійснюються шляхом зменшення Сa2+-залежної передачі імпульсу в нервових закінченнях, що перешкоджає вивільненню нейромедіаторів пресинаптичною мембраною і активує зворотне захоплення катехоламінів. В адренергічних синапсах Mg2+ забезпечує інактивацію норадреналіну шляхом зв'язування його в гранулах (цей процес опосередкований через Mg-залежну Na+/Сa2+-АТФазу), а в нервово-м'язових синапсах гальмує Сa2+-залежне вивільнення ацетилхоліну [2].

Магній впливає на скоротливу функцію міокардіоцитів, активуючи Ca2+/Mg2+-залежну АТФазу. Цей фермент вивільняє необхідну для м'язового скорочення енергію, а також здійснює транспорт кальцію в цистерни, що обумовлює розслаблення міоцитів. Таким чином, магній забезпечує нормальне функціонування циклу скорочення-розслаблення кардіоміоцита, а на рівні серця — циклу систола-діастола [9]. Істотний вплив має магній і на скорочення гладеньких м'язів не тільки як антагоніст кальцію, але й, зокрема, через гальмування вивільнення гістаміну з опасистих клітин [10]. Вазодилатацію обумовлюють комплексні механізми впливу магнію (через синтез циклічного аденозинмонофосфату, блокаду симпатичної інервації тощо) [1, 2]. Антагонізмом з Сa2+ пояснюють зниження під дією іонів магнію АДФ-індукованої агрегації тромбоцитів і пригнічення інших кальційзалежних реакцій, які активують коагуляцію крові. Магній є важливим компонентом, який визначає морфофункціональний стан сполучної тканини, перш за все колагену. В експериментальних дослідженнях показано, що дефіцит магнію призводить до підвищення активності коллагеназ, зокрема матриксних металопротеїназ. Це спричиняє порушення метаболізму структурних компонентів позаклітинного матриксу, насамперед колагену. Крім цього, у разі дефіциту магнію знижується ферментативна активність трансглутамінази і лізілоксидази, які беруть участь у формуванні поперечних «зшивок» колагенових волокон, в результаті чого знижується їх механічна міцність [11]. Доведено роль іонів магнію в метаболізмі глюкози та інсуліну, що опосередковано, здебільшого, через вплив на активність тирозинкінази, фосфорилази тощо [12–14].

Загальний вміст магнію в організмі дорослої людини становить 20–25 г, що відповідає приблизно 1000 ммоль. Від загальної кількості 60% магнію міститься в кістках та зубах в нерозчинній формі, з яких лише 20–30% може бути використано в процесах метаболізму. В інших тканинах магній міститься переважно в іонізованому стані. У м’язах міститься 20% магнію, 19% — в серці, нирках, печінці тощо, 1% в міжклітинному просторі і лише 0,3% — в плазмі крові [2, 9, 15]. Близько 60% магнію, який міститься в плазмі, — іонізований, інша частина об'єднана в комплекси з протеїнами, фосфатами, цитратами. Усередині клітинних структур магній на 95–98% пов'язаний з АТФ. Важливо за­уважити, що вміст магнію в плазмі крові (в нормі від 0,7 до 1,1 ммоль/л) прямо не пов'язаний із загальним вмістом його в організмі, що обмежує використання цього показника для ранньої діагностики дефіциту магнію [2, 16]. Оскільки магній може вивільнятись з депо кісток, його внутрішньоклітинний дефіцит на перших етапах може не супроводжуватись зниженням вмісту в плазмі. Тобто нормомагніємія не виключає можливого дефіциту магнію, тоді як гіпомагніємія (зниження концентрації магнію в плазмі менше ніж 0,7 ммоль/л) — достовірна ознака його дефіциту [17]. 

Добова норма вживання магнію — 300–500 мг залежить від віку, статі, рівня фізичного навантаження, стресу, вагітності тощо. Серед продуктів, які містять значну кількість магнію, — какао-порошок та вироби з нього (шоколад), горіхи (миндаль, ліщина, арахіс), насіння (гарбузове, кунжут), бобові, гречка, зелені листові овочі (салат, шпінат, рукола), злакові тощо, але його зовсім мало в рафінованих продуктах, які переважають в раціоні більшості населення (м’ясні вироби, молочні продукти, випічка тощо) [15]. В окремих регіонах питна вода може забезпечити надходження до  організму Mg2+ в помірній кількості. Харчовий раціон значної частини населення не забезпечує достатнього надходження магнію до організму. Магнієвому дефіциту сприяє зменшення в харчуванні частки продуктів рослинного походження, а також зниження його вмісту в сільськогосподарських культурах внаслідок постійного збідніння ґрунту. При цьому варто враховувати, що з харчових продуктів магній засвоюється на 30–35%. Зниження кількості магнію, який надходить з їжею, може частково компенсуватися зміною його фармакокінетики, зокрема компенсаторним підвищенням всмоктування, а також одночасним посиленням механізмів реабсорбції магнію з первинної сечі і зменшенням виділення його через нирки [15]. Надмірне надходження до організму кальцію, фосфору, натрію, жирів погіршує засвоєння магнію, а надмірна кількість алкоголю і кофеїну збільшують втрати магнію з сечею [18]. Дефіцит магнію може бути обумовлений й іншими чинниками [19]: 

- зниженим споживанням у разі довготривалого парентерального харчування з низьким вмістом магнію; 

- зниженою кишковою абсорбцією і малою біодоступністю (ентеропатії, стани після обширних резекцій кишечника, синдром мальабсорбції, тривала діарея); 

- ендокринними порушеннями (гіпертиреоідизм, гіперпаратиреоїдизм, гіперальдостеронізм); 

- підвищеним виведенням (через травний тракт при блюванні, довготривалій діареї, через нирки при нефротичному синдромі, у хворих з цукровим діабетом (ЦД), при прийомі діуретиків, при лікуванні циклоспорином тощо);

- підвищеною потребою магнію (вагітність, грудне вигодовування, стрес, період росту, підвищене потовиділення). 

Переконливо доведено, що гострий стрес призводить до виведення магнію з організму [1, 20]. У стресовій ситуації збільшується рівень норадреналіну і адреналіну, що сприяє виведенню магнію з клітин і підвищенню його рівня в крові. Підвищення рівня магнію в крові призводить до зниження його реабсорбції в нирках і гіпермагнеурії, зменшення всмоктування магнію в кишечнику [1]. У разі хронічного стресу також спостерігаються значні втрати магнію з сечею та зниження його абсорбції в травному тракті [21]. Стрес і магнієва недостатність є взаємообумовленими процесами, які підсилюють один одного [22, 23]. При достатньому постачанні клітин магнієм вплив катехоламінів вдається знизити, в результаті чого підвищується резистентність до стресу.

На сучасному етапі дефіцит магнію в загальній популяції є дуже поширеним явищем і становить від 16 до 42% [10]. У США гіпомагніємію виявляють у 2,5–15%,  Німеччині — у 14% населення [24]. Клінічне значення дефіциту магнію в організмі людини детально вивчають, починаючи з 30-х років минулого сторіччя. Вже тоді в літературі були описані такі клінічні прояви дефіциту магнію, як підвищена стомлюваність, безсоння, підвищена схильність до депресії, порушення серцевого ритму, судоми, підвищення скоротливості матки, підвищення рівня артеріального тиску, рівня холестеролу в крові, утворення оксалатних каменів у нирках, схильність до спазму кишечника, бронхів. В подальшому було доведено, що дефіцит магнію прискорює процес старіння, різко підвищуючи ризик ЦД, ішемічної хвороби серця (ІХС), інсульту [25–27]. В умовах атерогенної  дієти недостатнє споживання магнію з їжею сприяє прогресуванню атеросклеротичного ураження судин і розвитку ІХС [28]. Широко досліджується проблема дефіциту магнію у дітей [29–31]. При дефіциті магнію знижується здатність до концентрації уваги та послаблюється пам'ять. Це пов’язано з низкою нейрохімічних реакцій, зокрема, синтез ацетилхоліну в головному мозку можливий тільки в присутності іонів магнію. Доведено, що нормальний рівень магнію в організмі необхідний для забезпечення активності нейромедіаторних амінокислот, зокрема гліцину, який бере участь у таких важливих неврологічних функціях, як забезпечення тонкої м'язової моторики, точності рухів [30]. Важливе значення має дефіцит магнію і у пацієнтів з синдромом дисплазії сполучної тканини [11, 32, 33]. Клініко-морфологічні прояви синдрому дисплазії сполучної тканини є доволі різноманітними, супроводжуються змінами скелета та опорно-рухового апарату (деформація грудної клітки, черепа, гіпермобільність суглобів, схильність до підвивихів, плоскостопість, сколіоз, гіперлордоз, гіперкіфоз, непропорційно довгі кінцівки), м'язової тканини та шкіри (м'язова гіпотонія та/або гіпотрофія, грижі, тонка шкіра, схильність до келоїдних рубців), органів травлення (порушення фіксації органів (гастроптоз, колоноптоз), розмірів і довжини порожнистих органів (мегаколон, доліхосигма тощо), моторно-тонічними порушеннями (рефлюкси), органів сечовидільної системи (нефроптоз, рефлюкси), бронхолегеневої системи (трахеобронхомаляція, бронхоектази; апікальні булли і первинний спонтанний пневмоторакс), серцево-судинної системи (пролапс клапанів серця; міксоматозна дегенерація клапанних структур серця; дилатація фіброзних кілець серця; розширення гирла аорти;  аневризми міжпередсердної, міжшлуночкової перетинки серця; розширення і аневризми судин (аорта, легенева артерія, церебральні артерії); варикозне розширення вен, флебопатії) тощо [11, 33]. Доведено, що дефіцит магнію належить до важливих чинників в патогенезі формування метаболічного синдрому і ЦД [34–36]. Проспективне дослідження R. Lopez-Ridaura et al. [36], яке проводили впродовж 18 років і в якому брали участь 85 060 жінок і 42 872 чоловіків (які не мали на момент початку дослідження ЦД 2-го типу, серцево-судинних захворювань (ССЗ) або раку), показало достовірний зворотний зв'язок між кількістю магнію, який споживався з їжею, і ризиком розвитку ЦД. При порівнянні груп з найменшим і найбільшим споживанням магнію з їжею виявилося, що відносний ризик виникнення ЦД 2-го типу становив 0,66 (95% довірчий інтервал (ДІ) 0,60–0,73). Гіпомагніємію виявляють у 25% дорослих хворих з ЦД 2-го типу, незалежно від призначеної терапії. При цьому вираженість гіпомагніємії корелює зі ступенем незадовільного контролю глікемії у них. Знижений рівень магнію в крові та низький внутрішньоклітинний його вміст часто визначають у хворих на ЦД, навіть у разі терапії інсуліном [2, 37]. Епідеміологічні дослідження переконливо довели зворотний кореляційний зв'язок між рівнем магнію і захворюваністю ССЗ, зокрема у разі артеріальної гіпертензії (АГ) [38, 39]. При хронічній серцевій недостатності (СН) дефіцит магнію виникає як результат нейрогуморальних зрушень (симпатоадреналової гіперфункції, активації ренін-ангіотензин-альдостеронової системи), порушення абсорбції Mg2+ в травному тракті й посилюється внаслідок призначення діуретиків. При проведенні клінічних досліджень було показано, що у хворих із зниженим рівнем магнію вдвічі зростає рівень смертності від СН [40].

Наукові дані, які дозволили визначити роль Mg2+ в фізіологічних процесах та розвитку захворювань, стали підґрунтям широкого використання препаратів магнію в медичній практиці. Препарати магнію більше ста років використовують в гастроентерології (переважно неорганічні солі, які не всмоктуються — гідроксид магнію та сульфат магнію), акушерстві, кардіології, неврології тощо [2, 10, 41–43]. На сучасному етапі для корекції магнієвого балансу призначають переважно органічні солі магнію, яким притаманна висока абсорбція із травного тракту (цитрат і аспарагінат магнію — 30–37%, оротат, лактат — 38–40% і підолат магнію — 43%) [44]. В кардіології препарати магнію використовують в комплексній терапії АГ, СН, порушень серцевого ритму, зокрема у разі супутнього ЦД [41, 42, 45]. В неврології — для лікування судом в литкових м’язах, а також в комплексному лікуванні підвищеної збудливості, розладів пам’яті, тривоги, депресії тощо [46–49]. Препарати магнію включені до складу комплексної терапії дисплазії сполучної тканини. Доведено, що у разі їх призначення нормалізується цитоархітектоніка колагенових волокон, стимулюється колагеноутворення [11, 32, 33].

Серед препаратів магнію заслуговує на увагу магнію оротат (Магнерот®, «Вьорваг Фарма», Німеччина), який поєднує фізіологічні властивості магнію і оротової кислоти [2, 15]. Магнієва сіль оротової кислоти добре абсорбується з травного тракту. До її переваг належить здатність проникати безпосередньо в клітини, де відбувається дисоціація магнію оротату. Так забезпечується доставка іонів магнію безпосередньо до клітин, що має важливе значення для поповнення внутрішньоклітинного дефіциту [15]. Крім того, за рахунок оротової кислоти посилюються пластичні процеси, пов'язані з утворенням піримідинових нуклеотидів, необхідних для синтезу нуклеїнових кислот, структурних білків, ферментів, глікопротеїдів, фосфоліпідів, глікогену тощо. Кардіопротекторний ефект оротової кислоти опосередкований переважно через регуляцію ферменту N-ацетилглюкозамінтрансферази [50]. Фізіологічний та фармакотерапевтичний вплив оротової кислоти добре досліджений. Доведено її вплив на пуриновий, вуглеводний обмін, синтез метіоніну [15]. Оротова кислота зменшує утворення гіпоксантину, що сприяє зниженню рівня сечової кислоти. Гіпоурикемічний ефект оротової кислоти використовують при лікуванні подагри [51] та корекції гіперурикемії — доведеного чинника ризику ССЗ. Таким чином, поєднання магнію і оротової кислоти в одному препараті має синергічний ефект, що обґрунтовує широке клінічне використання Магнероту. 

При проведенні низки наукових досліджень доведено ефективність використання магнію оротату в комплексному лікуванні СН, ІХС, АГ, пролапсу мітрального клапана, порушень серцевого ритму та коморбідних станів, зокрема синдрому хронічної втоми [2, 3, 15, 19, 27, 43, 53]. Застосування препарату Магнерот в комплексному лікуванні хворих з СН у подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні оцінювали O.В. Stepura et al. [52]. Через рік спостереження в групі пацієнтів, які отримували в комплексній терапії Магнерот, вижили 75,7%, в групі плацебо — 51,6% [52]. З метою оптимізації комплексного лікування СН у хворих на ІХС з ЦД 2-го типу А.Н. Беловол і співавтори дослідили вплив магнію оротату на ендотеліальну функцію та вуглеводний обмін [53]. До стандартної терапії, яка була призначена у відповідності до вимог доказової медицини (інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту або блокатори рецепторів ангіотензину, індапамід, ацетилсаліцилова кислота, статини, гіпоглікемічні препарати), за відсутності протипоказань призначали магнію оротат по 1000 мг 3 рази на добу впродовж 7 діб, потім — по 500 мг 2 рази на добу. Результати повторного дослідження, яке проводили через 12 тиж, засвідчили статистично достовірне зниження рівня глюкози крові на 10%, зниження рівня ендотеліну на 33%, а також підвищення показників нітритів на 22%, нітратів на 15%, магнію на 21,12% в групі пацієнтів, які отримували магнію оротат. Встановлено зворотній кореляційний зв'язок між показниками рівня магнію плазми крові та ендотеліну і глюкози, що відповідає результатам інших наукових досліджень [54, 55]. Крім того, у пацієнтів з СН було відзначено підвищення толерантності до фізичних навантажень (за результатами тесту 6-хвилинної ходьби) [53]. Дослідження, проведені П.Г. Кравчуном та співавторами, свідчать про позитивний вплив комплексної терапії з використанням магнію оротату (впродовж 12 тиж) на показники ліпідного обміну у хворих з хронічною СН та ЦД 2-го типу — рівень загального холестеролу знизився на 37%, ліпопротеїнів низької щільності на 36%, тригліцеридів на 28%, підвищився рівень ліпопротеїнів високої щільності на 21% [56]. При цьому було визначено, що у пацієнтів з хронічною СН без ЦД зміни показників ліпідного обміну були менш виражені. Отримані результати стали підставою для рекомендацій щодо використання Магнероту в комплексному лікуванні хворих з СН та ЦД [53, 56].

Дослідження, проведені в Національному науковому центрі «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, засвідчили позитивний ефект призначення магнію оротату в комплексному лікуванні пацієнтів з АГ та метаболічним синдромом [27]. За даними добового моніторування рівня артеріального тиску у пацієнтів з метаболічним синдромом комбінація стандартної антигіпертензивної терапії еналаприлом з магнію оротатом впродовж чотирьох тижнів сприяла більш ефективному зниженню рівня систолічного і діастолічного артеріального тиску в денний і нічний час, а також мала позитивний вплив на характеристики варіабельності та добового профілю артеріального тиску. У пацієнтів, які отримували Магнерот, знизився рівень тригліцеридів та ліпопротеїнів низької щільності [27].

Патогенетично обгрунтована і клінічно доведена доцільність використання препаратів магнію, зокрема Магнероту, в комплексному лікуванні порушень ритму серця [57–60]. Ще в фремінгемському дослідженні було показано, що тривала гіпомагніємія корелює з високою частотою випадків виникнення шлуночкових екстрасистол, тахікардії, фібриляції шлуночків (р=0,01) [61]. Ця закономірність залишалася значущою і після врахування поправок на масу лівого шлуночка серця, зокрема й у добровольців без клінічно виражених захворювань серцево-судинної системи [61]. 

Препарати магнію поєднують властивості антиаритмічних засобів I (мембраностабілізатори) і IV (антагоністи кальцію) класів. Магній запобігає втраті внутрішньоклітинного калію і зменшує варіабельність тривалості інтервалу QT на електрокардіограмі, яка є прогностично несприятливим чинником розвитку фатальних аритмій. Доведено ефективність препаратів магнію як при вродженому синдромі подовженого інтервалу QT, так і при його подовженні внаслідок застосування антиаритмічних препаратів I класу. Результати рандомізованого багатоцентрового плацебо-контрольованого подвійного сліпого дослідження MAGICA дали змогу розглядати препарати магнію і калію як необхідну складову при лікуванні аритмій у пацієнтів на тлі прийому серцевих глікозидів, діуретиків, антиаритмічних препаратів тощо [62–65]. Отримано дані про ефективність застосування магнію для профілактики виникнення фібриляції передсердь у пацієнтів, яким проведено хірургічне втручання на серці [66]. Особливе значення має корекція дефіциту магнію для попередження життєво небезпечних порушень ритму у хворих з інфарктом міокарда, враховуючи важливу роль у їх виникненні набутого (вторинного) синдрому подовженого інтервалу QT [65]. У низці клінічних досліджень було підтверджено ефективність використання препаратів магнію для профілактики і лікування порушень серцевого ритму [59, 65]. Отримано позитивний ефект щодо профілактики порушень ритму у хворих на хронічну ІХС при призначенні магнію оротату в дозі 3 г/добу [65]. Показана ефективність магнію оротату для попередження і лікування надшлуночкових і шлуночкових екстрасистол, а також як підтримуючого засобу після купірування нападу фібриляції передсердь [59]. 

Інтенсивно досліджується питання використання препаратів магнію, зокрема Магнероту, в комлексному лікуванні пацієнтів з пролапсом мітрального клапана [67–71]. Пролапс  мітрального клапана є одним з клінічних проявів синдрому дисплазії сполучної тканини, для якого притаманний дефіцит магнію [11, 32, 33]. Доведено позитивний вплив тривалого прийому магнію оротату на клінічний стан пацієнтів та морфофункціональний стан мітрального клапана. Під час  спостереження за пацієнтами, які впродовж 15 років 2 рази на рік 3-місячними курсами приймали Магнерот у дозі 1500 мг/добу, було показано поліпшення їх клінічного стану, що супроводжувалося зниженням частоти серцевих скорочень, кількості епізодів тахікардії, тривалості інтервалу QT, зменшенням кількості випадків пароксизмальної надшлуночкової тахікардії, надшлуночкової і шлуночкової екстрасистолії [67, 71]. Застосування магнію оротату у пацієнтів з пролапсом мітрального клапана також покращує ехокардіографічні показники (зменшує ступінь вираженості пролапсу стулок клапана, мітральної регургітації та розмірів лівого передсердя) [67, 69, 70]. Ці ефекти реалізуються за рахунок позитивного впливу препарату на цитоархітектоніку сполучної тканини стулок клапанів, зокрема колагенових волокон [11, 72]. Отримані результати обґрунтовують використання магнію оротату в комплексному лікуванні хворих з пролапсом мітрального клапана для покращення їх клінічного стану та попередження прогресування гемодинамічних розладів. 

Позитивний ефект під час використання магнію оротату було отримано і при лікуванні постменопаузальних розладів та передменструального синдрому [73–75]. Комплексне дослідження з використанням сучасних інформативних методів, в якому вивчали вплив лікування препаратом Магнерот на клінічні прояви кардіалгій, психовегетативний статус і дисфункцію ендотелію у жінок в постменопаузі провели А.А. Кириченко і співавтори [73]. Всі жінки отримували препарат за схемою: 1 тиж — по 1000 мг 3 рази на добу, потім — по 500 мг 3 рази на добу. Лікування проводили впродовж 3 міс. Результати дослідження показали, що самопочуття всіх пацієнток до кінця 3-го місяця лікування значно покращилось: зменшилися прояви клімактеричного синдрому (індекс Купермана знизився з 28,4±2,3 до 16±2,1 бала), достовірно знизились показники реактивної та особистісної тривожності та депресії, відзначено повне усунення больового синдрому в грудях та нормалізацію реакції плечової артерії на манжеточну пробу. Позитивний ефект терапії магнієм було визначено і в лікуванні передменструального синдрому [74, 75]. У дослідженні, проведеному П.В. Будановим, для лікування симптомів передменструального синдрому Магнерот призначали по 1000 мг 3 рази на добу, починаючи за 2 доби до передбачуваної овуляції протягом 7 діб, потім по 500 мг 3 рази на добу впродовж 3 міс [75]. У пацієнток, які приймали Магнерот, відзначено достовірне порівняно з групою плацебо зменшення основних симптомів передменструального синдрому (дратівливості, плаксивості, масталгії і мастодинії, серцебиття) вже впродовж першого менструального циклу. Отримані результати дають змогу рекомендувати Магнерот для клінічного використання як у разі постменопаузальних розладів, так і для лікування передменструального синдрому. 

Препарати магнію все частіше використовують в неврології [15, 22, 23, 42, 47]. Особливу увагу привертає перспектива використання препаратів магнію, зокрема магнію оротату, для попередження і лікування «синдрому хронічної втоми», який ще відомий під назвами «хвороба бізнесменів» або «синдром менеджера» [47, 65]. Цей синдром частіше спостерігають у чоловіків молодого віку, які інтенсивно працюють у сфері бізнесу, для яких притаманні інтелектуальні перевантаження, брак часу для відпочинку. Основні прояви «синдрому хронічної втоми»: зниження працездатності, пам'яті, концентрації уваги, порушення сну, дратівливість, головний біль, зниження або лабільність настрою.

Накопичено значний досвід використання препаратів магнію, зокрема Магнероту, в педіатричній практиці для лікування дітей з синдромом дисплазії сполучної тканини, АГ, нейроциркуляторною дистонією, синдромом гіперактивності, дефіцитом уваги тощо [22, 30–32, 76–82]. Розроблені рекомендації щодо призначення препарату Магнерот у дітей різного віку [77]. У дітей віком 1–4 років рекомендована доза становить 125 мг 2–3 рази на добу, 5–7 років — 250 мг 2–3 рази на добу, 8–10 років — 500 мг 2 рази на добу, старше 10 років — 500 мг 3 рази на добу. Важливо враховувати, що дефіцит магнію має місце у 70% дітей з синдромом дефіциту уваги і гіперактивністю, тому магнію оротат став одним з основних препаратів у лікуванні цієї категорії пацієнтів [79, 80–82]. Призначення магнію оротату знижує емоційну лабільність, підвищену рухову активність дітей, сприяє покращенню працездатності.

Важливо враховувати, що магнію оротат добре переноситься, частота виявлення побічних ефектів становить трохи більше одного відсотка (переважно порушення з боку травного тракту (діарея, запори), що зазвичай виникають при прийомі препарату у високих дозах і здебільшого минають при зниженні дози). Серед протипоказань необхідно враховувати наявність ниркової недостатності, що може призвести до гіпермагніємії.

Таким чином, корекція магнієвого балансу з використанням магнію оротату має значну доказову базу і широкі перспективи клінічного використання.

Список літератури знаходиться в редакції (82 джерела)